— Будь ласка, Мілдред. Не тепер. Він страждає.
Волтер пробурчав:
— Він страждає так його перетак! Усі вони тут психовані.
— Я займуся ним, — сказав доктор Мейверік. — Ходімо зі мною, Едгаре. Я дам тобі снодійне, ти добре виспишся, а вранці ми про все поговоримо. Ти довіряєш мені, чи не так?
Зіп'явшись на ноги й тремтячи трохи, Едгар з сумнівом подивився на молодого лікаря, а потім на Мілдред Стріт.
— Вона сказала, що я псих.
— НІ, ні, ти не псих.
У залі затупотіли кроки міс Белвер. Вона увійшла з міцно стиснутими губами й червоним обличчям.
— Я зателефонувала в поліцію, — сказала вона похмуро. — Вони будуть тут через кілька хвилин.
Кері Луїза скрикнула: «Джоллі!» з переляком у голосі.
Едгар настрахано заскиглив.
Льюїс Сероколд сердито насупився.
— Хіба я не сказав вам, Джоллі, що не хочу кликати поліцію? Це випадок медичного характеру.
— Це ви так вважаєте, — сказала міс Белвер. — Я дивлюся на нього зовсім інакше. Але я мусила викликати поліцію. Містера Гульбрандсена вбито.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Минула хвилина або дві, перш ніж до кожного дійшло, що вона сказала.
Кері Луїза недовірливо запитала:
— Кристіана застрелено? Вбито? Але ж цього не може бути.
— Якщо ви мені не вірите, — сказала міс Белвер, ще міцніше стиснувши губи й звертаючись не так до Кері Луїзи, як до всієї компанії, — то підіть самі погляньте.
Вона була сердита. Її гнів знайшов собі вихід у хрипкій гостроті голосу.
Повільно, недовірливо Кері Луїза ступила крок до дверей. Льюїс Сероколд поклав руку їй на плече.
— Ні, моя люба, дозволь, я піду.
Він підійшов до дверей і вийшов із зали. Доктор Мейверік, кинувши сповнений сумніву погляд на Едгара, подався за ним, Міс Белвер теж пішла з ними.
Міс Марпл обережно допомогла Кері Луїзі опуститися на стілець. Вона сіла, її очі були наповнені болем і жахом.
— Кристіана вбито? — повторила вона знову.
Вона промовила ці слова тоном скривдженої дитини.
Волтер Хад залишився поруч із Едгаром Лоусоном, спопеляючи його поглядом. У руці він тримав револьвер, який підібрав із підлоги.
Місіс Сероколд запитала з подивом у голосі:
— Але хто міг захотіти вбити Кристіана?
Це було не те запитання, яке вимагало відповіді.
Волтер процідив крізь зуби:
— Психи! Усі вони тут божевільні та психи.
Стівен підійшов ближче до Джіни, ніби готуючись захистити її від будь — якої небезпеки. Її юне приголомшене обличчя було найяскравішою річчю в кімнаті.
Несподівано парадні двері відчинилися, й струмінь холодного повітря залетів до зали разом із чоловіком у важкому пальті.
Його веселе привітання прозвучало неймовірним дисонансом.
— Вітаю вас, люди, що тут у вас відбувається сьогодні вночі? На дорозі густий туман. Мені довелося їхати збіса повільно.
Протягом якоїсь миті ошелешеній від подиву міс Марпл здавалося, що її зір роздвоївся. Адже один і той самий чоловік не міг стояти біля Джіни й заходити у двері. Потім вона зрозуміла, що це була тільки схожість, а коли придивитися уважно, не така вже й близька схожість. Двоє чоловіків були вочевидь братами з досить сильною родинною схожістю, але не більше.
Якщо Стівен Рестарік був тонкий майже до виснаження, то новоприбулий був повний. Велике пальто з каракулевим коміром було щільно підігнане під його повне тіло. То був вродливий молодик, а вираз його обличчя був позначений авторитетністю й світився добрим гумором успіху.
Але міс Марпл помітила ще одне. Його погляд, коли він увійшов до зали, негайно зупинився на Джіні.
Він спитав із легким сумнівом у голосі.
— Ви мене чекали? Ви отримали мою телеграму?
Він звертався тепер до Кері Луїзи. Підійшов до неї. Майже машинальним рухом вона простягла йому руку. Він узяв її й обережно поцілував. То був приязний жест пошани, а не просто вияв театральної чемності.
Вона прошепотіла:
— Звичайно, Алексе, любий, звичайно. Але, ти ж бачиш… сталися непередбачені події…
— Події?
Мілдред розповіла йому про те, що сталося, розповіла з якоюсь похмурою втіхою, що здалася міс Марпл бридкою.
— Кристіан Гульбрандсен, — сказала вона. — Мій брат Кристіан Гульбрандсен щойно знайдений мертвим від кулі.
— Святий Боже! — У голосі Алекса прозвучало щось більше, аніж приголомшений подив. — То він наклав на себе руки?
Кері Луїза стрепенулася.
— О, ні, — сказала вона. — Він не міг накласти на себе руки. Тільки не Кристіан. О ні.