— Сьогодні ввечері тут стався один дуже прикрий інцидент. Молодий хлопець, психічно хворий, утратив рівновагу й погрожував містерові Сероколду револьвером. Вони замкнулися в цій кімнаті. Зрештою, молодик вистрелив — ви можете побачити дірки від куль у цій стіні. На щастя, містер Сероколд не був поранений Зробивши два постріли з пістолета, цей молодик зовсім розклеївся. Містер Сероколд наказав мені знайти доктора Мейверіка. Я зателефонувала йому, але його не було в кімнаті. Я знайшла його з одним із колег, передала йому розпорядження містера Сероколда, і він негайно сюди прийшов. Коли я поверталася, то зайшла до кімнати містера Гульбрандсена. Я хотіла запитати, чи не треба йому чогось принести — гарячого молока або віскі — перед тим, як він ляже спати. Постукала, але відповіді не було, тож я відчинила двері. Я побачила, що містер Гульбрандсен мертвий. Тоді зателефонувала вам.
— Які входи та виходи є в будинку? І як вони охороняються? Чи міг хтось увійти сюди ззовні так, що ніхто не бачив його й не чув?
— Хто завгодно міг сюди увійти крізь бічні двері, які виходять на терасу. Вони не замикаються, доки всі ми не полягаємо спати, бо саме через них заходять і виходять люди з будівель Коледжу.
— І ви тут маєте, якщо не помиляюся, десь двісті чи двісті п'ятдесят неповнолітніх злочинців, які мешкають у Коледжі?
— Так. Але над будівлями Коледжу здійснюється постійний нагляд, і вони добре охороняються. Я вважаю дуже малоймовірним, щоб хтось міг покинути Коледж без дозволу.
— Нам доведеться це перевірити все одно. Чи містер Гульбрандсен давав якісь підстави… скажімо, чи міг він розбудити в комусь ненависть до себе? Може, він ухвалив якісь непопулярні рішення щодо політики управління Фондом?
Міс Белвер похитала головою.
— О, ні, містер Гульбрандсен не мав ніякого стосунку ані до управління Коледжем, ані до адміністративних рішень.
— Якою була мета його візиту?
— Не маю найменшого уявлення.
— Але він був невдоволений відсутністю містера Сероколда й вирішив зачекати, коли той повернеться?
— Так.
— Тож справи, які привели його сюди, безперечно, мали стосунок до містера Сероколда?
— Так. Але інакше не могло й бути — бо ці справи, напевне, були пов’язані з Фондом.
— Так, мабуть, що були. Чи мав він якусь нараду з містером Сероколдом?
— Ні, часу на це не було. Містер Сероколд повернувся лише перед самою вечерею, сьогодні ввечері.
— Але після вечері містер Гульбрандсен сказав, що йому треба написати важливі листи, й пішов їх писати. Він не сказав містерові Сероколду, що хоче поговорити з ним?
Міс Белвер завагалася.
— Ні, не сказав.
— Чи вам не здається, що це було досить дивно — адже він, усупереч власним планам, умисне залишився ще на один день, щоб дочекатися повернення містера Сероколда?
— Так, мені це здається дивним.
Незвичайність такої поведінки містера Гульбрандсена, здавалося, вразила міс Белвер уперше.
— Містер Сероколд не проводжав його до кімнати?
— Ні. Містер Сероколд залишився в залі.
— І ви не маєте ніякого уявлення про те, коли саме було вбито містера Гульбрандсена?
— Я думаю, що, мабуть, я чула постріл. Якщо так, то це сталося о двадцять третій хвилині на десяту.
— Ви чули постріл? І це не стривожило вас?
— Обставини були надто незвичайними.
Вона розповіла, намагаючись дати якомога більше подробиць про сцену, яка відбулася між містером Сероколдом й Едгаром Лоусоном, і досягла тоді своєї кульмінації.
— Отже, нікому не спало на думку, що той постріл міг пролунати десь у будинку?
— Ні. Я не думаю, що це могло комусь спасти на думку. Ми всі, знаєте, відчули надто велику полегкість, що постріл пролунав не в тій кімнаті.
І досить похмуро міс Белвер додала:
— Ніхто не припускає можливості, що вбивство і спроба вбивства можуть відбутися в одному й тому самому домі в одну й ту саму ніч.
Інспектор Кері мусив визнати, що вона має слушність.
— А проте, — несподівано сказала міс Белвер, — я думаю, саме це змусило мене зайти до кімнати містера Гульбрандсена пізніше. Я, звичайно, хотіла запитати, чи йому не треба чого-небудь, але то був лише привід для того, аби я могла переконатися, що з ним усе гаразд.
Інспектор Кері пильно дивився на неї якусь мить.
— А що навіяло вам думку, що з ним може бути не все гаразд?
— Я не знаю. Мабуть, той постріл десь за межами дому. Він нічого не означав для мене, коли пролунав. Але потім пригадався Я намагалася переконати себе, що то був ляскіт із автомобіля містера Рестаріка…