— І кого ж він підозрюзав у намаганнях отруїти вашу дружину?
— Він цього не сказав, і я тепер думаю, що він і не знав. Можливо, він когось підозрював. Тепер я переконаний, що він когось підозрював — інакше навіщо б його вбили?
— Але вам він не назвав жодного імені?
— Не назвав. Ми погодилися на тому, що нам треба дуже ретельно розслідувати цю справу, і він запропонував попросити поради й допомоги в доктора Гелбрейта, єпископа Кромерського. Доктор Гелбрейт — давній друг Гульбрандсенів і один із членів правління Фонду. Людина великої мудрості та досвіду, він міг би надати суттєву моральну допомогу та підтримку моїй дружині — якби виникла необхідність розповісти їй про наш підозри. Ми також мали намір порадитися з ним щодо того, звертатися нам чи не звертатися до поліції.
— Справді, ситуація надзвичайна, — сказав Кері.
— Гульбрандсен покинув нас після вечері, щоб написати листа докторові Гелбрейту. Він саме друкував цього листа, коли його застрелили.
— Звідки вам це відомо?
Льюїс спокійно сказав:
— Бо я витяг листа з машинки. Він тут, у мене.
З нагрудної кишені він дістав згорнутий учетверо аркуш машинопису й подав його Кері.
Останній гостро сказав:
— Вам не слід було витягувати його чи торкатися чогось у кімнаті.
— А я й не доторкався ні до чого іншого. Я знаю, що припустився порушення, яке не має у ваших очах виправдання, забравши цього листа, але в мене була на те дуже поважна причина. Я був переконаний у тому, що моя дружина неодмінно захоче прийти в ту кімнату, і боявся, щоб вона не прочитала того, що там було написано. Я визнаю свою помилку, але боюся, що зробив би так само, якби подібна ситуація повторилася. Я готовий на все — геть на все — аби вберегти свою дружину від прикрих переживань.
Інспектор Kepi не сказав більше нічого. Він прочитав те, що було надруковано на вийнятому з машинки аркуші.
Дорогий докторе Гелбрейт. Якщо це взагалі можливо, я прошу, щоб ви приїхали до Стоунігейтса відразу, як отримаєте цього листа. Тут виникла криза надзвичайної складності, і я перебуваю в розгубленості щодо того, як їй давати раду. Я знаю, як щиро любите ви нашу дорогу Кері Луїзу і як глибоко вас стурбують обставини, що їй загрожують. Скільки їй треба знати? Скільки треба приховати від неї? Це ті запитання, на які мені дуже важко знайти правильну відповідь.
Щоб не ходити навкруг та навколо, я скажу вам: у мене є причини вважати, що цю милу й невинну жінку повільно отруюють. Я вперше запідозрив це, коли…
Тут лист уривався раптово.
Кері сказав:
— Отже, коли Кристіан Гульбрандсен дійшов до цього місця у своєму листі, він був застрелений?
— Так.
— Але чому лист залишився в машинці?
— Тут я можу припустити лише дві причини — одну, що вбивця не мав найменшого уявлення про те, кому Гульбрандсен писав листа і якою була його тема, а другу — він надто поспішав. Можливо, він почув, що хтось іде, і йому залишався час тільки на те, щоб утекти непоміченим.
— І Гульбрандсен навіть не натякнув вам, кого він підозрював — якщо він справді когось підозрював?
Запала дуже коротка, майже непомітна пауза перед тим, як Льюїс відповів:
— Навіть не натякнув.
І додав досить неясно:
— Кристіан був дуже справедливий чоловік.
— Як, на вашу думку, застосовувалася отрута — миш'як чи що там іще могло бути?
— Я думав про це, коли перевдягався на вечерю, і дійшов висновку, що найзручніше було б доливати її в якісь ліки чи тонік, що їх приймала моя дружина. Щодо їжі, то всі ми їмо одні й ті самі страви, і моя дружина не їсть нічого такого, що було б умисне приготоване для неї. Але будь-хто може долити миш'як у пляшечку з ліками.
— Ми повинні взяти її ліки й віддати їх на аналіз.
Льюїс сказав спокійно:
— Я вже маю один зразок. Я взяв його сьогодні, перед вечерею.
Він висунув шухляду в письмовому столі й дістав звідти невеличку закорковану пляшечку з червоною рідиною.
Інспектор Кері сказав, подивившись на нього зацікавленим поглядом:
— Ви про все подумали, містере Сероколд.
— Я вважав, що треба діяти швидко. Сьогодні ввечері я не дозволив дружині прийняти її звичну дозу. Вона досі стоїть у склянці на дубовому буфеті в залі — а пляшечка з тоніком стоїть у їдальні.
Кері нахилився вперед через стіл. Він стишив голос і заговорив довірливо та без будь-якої офіційності.
— Ви мені пробачте, містере Сероколд, але я не зовсім розумію, чому ви так наполегливо хочете приховати це від своєї дружини? Ви боїтеся, що вона запанікує? Адже для її ж таки безпеки було б краще, якби ви остерегли її.