Інспектор Кері не став заперечувати. Насправді він навіть зрадів можливості зустрітися з місіс Сероколд на її власній території.
Поки він стояв там, чекаючи на неї, то з цікавістю роззирався навколо. Те, що Кері бачив, було анітрохи не схоже на те, що він мав звичку подумки називати «будуаром багатої жінки».
Там стояла старомодна кушетка й кілька досить незручних на вигляд вікторіанських стільців із вигнутими дерев'яними спинками. Їхня оббивка була стара й вилиняла, але з дуже привабливим візерунком, що зображував Кришталевий Палац. Це була одна з найменших кімнат помешкання, а проте вона була більшою за ті вітальні, які ми маємо в найсучасніших будинках. Вона здавалася досить затишною, хоч і була буквально захаращена маленькими столиками, безліччю всіляких абищиць та фотографій. Погляд Кері впав на старий фотознімок двох малих дівчаток, одна з них була темноволоса й гарненька, а друга досить негарна, з очима, які похмуро дивилися на світ із-під досить густого чубчика. Цей вираз він уже бачив сьогодні вранці. На світлині було написано «Піпа й Мілдред». Фотографія Еріка Гульбрандсена висіла на стіні у важкій рамі з чорного дерева з позолоченими візерунками. Кері саме перевів погляд на фотографію вродливого чоловіка зі сміхотливими очима, подумавши що то, певно, Джон Рестарік, коли двері відчинилися й увійшла місіс Сероколд.
Вона була в чорній сукні з переливчастої, прозорої тканини. Її біле обличчя з легким рожевим відтінком здавалося незвичайно маленьким лід короною сріблястого волосся, і в ній відчувалася тендітність, яка вразила серце інспектора Кері. У ту мить він зрозумів багато з того, чого ніяк не міг зрозуміти вранці. Він зрозумів чому люди так турбуються, щоб захистити Керолайн Луїзу Сероколд від будь-яких потрясінь.
А проте, подумав він вона не з тих людей, які зчиняють метушню через абищицю.
Місіс Сероколд привіталася з інспектором, запросила його сісти й сама опустилася на стілець поруч із ним. Не так він намагався її підбадьорити, як вона доклала всіх зусиль, щоб він почувався з нею спокійно й упевнено. Він почав ставити свої запитання, і вона відповідала на них охоче й без вагань. Розповіла про те, як погасла більшість лампочок, при сварку між її чоловіком та Едгарем Лоусоном, про постріл, який вони почули…
— А вам не здалося, що постріл пролунав у домі?
— Ні, я подумала, що той виляск долетів іззовні. Мені навіть здалося, що то був вихлоп автомобіля.
— Ви не помітили, щоб під час сварки між вашим чоловіком і тим молодим Лоусоном, яка зчинилася в кабінеті, хтось виходив із зали?
— Воллі вийшов раніше — поставити нову пробку. Незабаром по тому вийшла й міс Белвер — їй треба було щось принести, я вже забула що саме.
— Хто ще виходив із зали?
— Ніхто, наскільки мені відомо.
— А ви неодмінно помітили б, якби хтось вийшов, місіс Сероколд?
Вона замислилася на мить.
— Ні, я не певна, що неодмінно помітила б.
— Ваша увага була цілком поглинута тим, що відбувалося в кабінеті?
— Так.
— І ви боялися, щоб там не сталося лиха?
— Ні ні, не думаю Я не вважала, що там може щось статися.
— Але ж у Лоусона був револьвер?
— Так.
— І він погрожував ним вашому чоловікові?
— Так. Але він не хотів завдати йому шкоди.
Інспектор Кері знову відчув легке роздратування, яке опановувало його щоразу, коли він чув це твердження. Отже, й вона торочить те саме!
— Ви не могли бути певні в цьому, місіс Сероколд.
— Але я справді була певна. У своїх думках, звісно. Як це називають молоді люди — гра на сцені? Тож я відчувала, що то була гра на сцені, Едгар — лише хлопчик. Він поводився мелодраматично й по-дурному, уявляючи себе сміливим чоловіком, якого опанував розпач. Він бачив себе скривдженим героєм із романтичної історії. Я була певна, він ніколи не вистрілить із того револьвера.
— Але він вистрелив із нього, місіс Сероколд.
Кері Луїза усміхнулася.
— Думаю, пістолет вистрелив випадково.
Знову роздратування стало опановувати інспектора Кері.
— Він вистрелив не випадково. Лоусон пальнув із того револьвера двічі, й він наставив його на вашого чоловіка. Кулі пролетіли зовсім близько від нього.
Кері Луїза здавалася здивованою, потім посерйознішала.
— Я не можу в це повірити. О, так, — поквапно провадила вона, випереджаючи протест інспектора, — я, звичайно, вірю вам, якщо ви мені так кажете. Але я все ж таки відчуваю, що тут має бути просте пояснення. Думаю, доктор Мейверік зможе мені це пояснити.