— Доджет! — покликав інспектор Кері.
Поліційний констебль Доджет, який стояв напоготові, узяв спазматичний старт. Він швидко перетнув по діагоналі моріжок, який відокремлював його від будинку, добіг до тераси й увійшов у дім через бічні двері. Через кілька хвилин штори в одному з вікон заколивалися. Потім констебль Доджет знову з'явився у дверях і побіг до них через сад, пахкаючи, мов паровоз.
— Дві хвилини й сорок дві секунди, — сказав інспектор Кері, клацнувши секундоміром. — Такі справи не забирають багато часу, чи не так?
Тон його голосу був приязним і поблажливим.
— Я не бігаю так швидко, як ваш констебль, — сказав Алекс. — Адже ви хронометруєте мої можливі пересування, чи не так?
— Я лише з'ясував, що ви мали можливість учинити вбивство. Це все, містере Рестарік. Я не висуваю проти вас звинувачення — поки що.
Алекс Рестарік люб'язно сказав констеблю Доджету, який досі важко дихав:
— Я не зміг би пробігти цю відстань так швидко, як ви, але не думаю, що так би засапався.
— Це через бронхіт, на який я перехворів минулої зими, — сказав Доджет.
Алекс обернувся до інспектора.
— Скажіть серйозно, навіщо ви ставите мене в незручне становище й спостерігаєте за моїми реакціями — хіба ви не розумієте, які ми, люди мистецтва, вразливі й ніжні створіння? — його голос зазвучав насмішкувато. — Невже ви й справді вірите, що я так чи інак причетний до цього злочину? У такому разі невже в мене вистачило б дурості послати місіс Сероколд коробку з отруєними цукерками та ще й покласти туди свою візитівку?
— Можливо, для того, щоб збити нас зі сліду. Адже існує така річ, як подвійний блеф, містере Рестарік.
— Яка дотепна гіпотеза! До речі, ті цукерки були справді отруєні?
— Шість шоколадок у верхньому шарі, начинених вишневим бренді, були справді отруєні. Вони містили в собі аконітин[9].
— Аконітин не належить до моїх улюблених отрут, інспекторе. Я віддаю перевагу кураре[10].
— Кураре вводиться у кров, містере Рестарік, а не у шлунок.
— Воістину безмежними знаннями володіє поліція! — сказав Алекс Рестарік зі щирим захватом у голосі.
Інспектор Кері скоса кинув на молодика пильний погляд. Він відзначив трохи відстовбурчені зуха, не англійський, а радше монголоїдний тип обличчя. Очі, в яких танцювали глузливі іскорки. З виразу обличчя Алекса Рестаріка було важко вгадати, що він думає. Він був сатиром чи, радше фавном? Радше перегодованим фавном, зненацька подумав інспектор Кері, й від цієї думки йому стало чомусь неприємно.
Брехун, але брехун із мозком — так йому раптом захотілося характеризувати Алекса Рестаріка. Розумніший, ніж його брат. Його мати була росіянкою, так принаймні він чув. На «росіян» інспектор Кері дивився так, як дивилися його співвітчизники на Нагюлеона Бонаиарта на початку дев’ятнадцятого сторіччя або на «гунів» у перші роки сторіччя двадцятого. Усе, що мало якийсь стосунок до Росії, було поганим в очах інспектора Кері, і якби Алекс Рестарік убив Гульбрандсена, він був би для нього цілком вірогідним злочинцем. Та, на жаль, Кері зовсім не був переконаний у тому, що вбивця — Алекс.
Констебль Доджет нарешті відсапався й заговорив:
— Я смикав штори, як ви мені й наказали, сер, — промовив він. — І рахував до тридцяти. Я помітив, що штори трохи надірвані вгорі. Отже, світло в кімнаті можна побачити із саду.
Інспектор Kepi запитав, звертаючись до Алекса:
— Ви помітили вчора ввечері, горіло чи не горіло світло в тій кімнаті?
— Я не бачив будинку, бо туман був надто густий. Я вже вам про це казав.
— Туман завжди висить клаптями. Іноді він розходиться то там, то там.
— Він жодного разу не розійшовся так, щоб я міг побачити будинок — тобго його головний корпус. Будівля гімнастичної зали, яка була ближче, бовваніла крізь туман, створюючи враження дивної нереальності. Я ніби побачив перед собою досконалу ілюзію портових пакгаузів. Я вже казав вам, що ставлю балет «Ночі над Темзою», і…
— Так, ви мені казали, — погодився інспектор Кері.
— Знаєте, людина мого фаху звикає дивитися на речі радше з точки зору сценічних декорацій, аніж із точки зору реальності.
— Я вас розумію. А проте сценічні декорації — це щось цілком реальне, хіба ні, містере Рестарік?
— Я не розумію до пуття, що ви маєте на увазі, інспекторе.
9
Алкалоїд аконітин є нейротоксином, який відкриває натрієві канали на поверхні мембран клітин, блокуючи, таким чином, нервові імпульси. Смертельною для людини є доза 1,5–6 міліграм. Аконітин дуже швидко поглинається слизовими оболонками рота і кишківника, так само швидко він проникає у організм через шкіру. Дія отрути проявляється уже через кілька хвилин — виникає відчуття оніміння (парестезія) у ділянці проникнення токсину, яке розповсюджується по всьому організмі, згодом наступає повна втрата чутливості (анестезія), починає морозити, спостерігається активне потовиділення. Утруднюється мова, слабшають зір і слух, сечовипускання і дефекація відбуваються мимовільно, розладнується дихання, настає параліч. Смерть найчастіше спостерігається від асфіксії.
10
Кураре — найсильніша рослинна отрута, яку індіанці застосовували для отруєння наконечників своїх стріл. Ця отрута паралізує рухові закінчення скелетних м'язів. При введенні кураре в кров порівняно повільно розвивається параліч рухових м'язів, в тому числі і дихальних грудної клітини, порушується дихання, розвивається асфіксія, і тварина гине.