— А ти не хочеш сказати, що шалено в мене закоханий?
— Хоч би якою це було правдою, я тобі, безперечно, так не скажу У такому разі я подарував би тобі зайве очко, а своє одне очко втратив. Ні, я готовий лише зробити тобі цілком ділову пропозицію про одруження.
— Я обміркую твою пропозицію, — сказала Джіна з усмішкою.
— Природно. Але спершу ти повинна покласти край стражданням Воллі. Я дуже співчуваю Воллі. Для нього це справжнє пекло — бути одруженим із тобою і бути прикутим до твоєї колісниці, яка затягує його в цю задушливу атмосферу родинної філантропії.
— Який же ти сучий син, Алексе!
— Вельми проникливий сучий син.
— Іноді мені здається, що Воллі зовсім мене не любить, — сказала Джіна. — Він просто більше мене не помічає.
— Ти тицяєш у нього палицею, а він не реагує? Це справді вкрай неприємно.
Швидким, як блискавка, рухом Джіна занесла руку й ляснула розкритою долонею по гладенькій щоці Алекса.
— Вельми влучно! — вигукнув Алекс.
Швидким і вправним рухом він схопив її в обійми й перш, ніж вона змогла вчинити опір, його губи припали до її губ у довгому й палкому поцілунку. Вона пручалася спершу, але потім обм'якла.
— Джіно!
Вони відсахнулись одне від одного. На них дивилася лютим і злісним поглядом Мілдред Стріт — її обличчя почервоніло, а губи сіпалися. На якусь мить лють здушила їй горло, і слова виривалися з нього з великими труднощами.
— Як гидко… як гидко… ти розпусна й паскудна дівчино… ти така ж, як і твоя мати… Ви — бридке поріддя. Я завжди знала, що ви бридке поріддя… Розпущене та розбещене… І ти не тільки хвойда, а й убивця. О, так, ти вбивця. Мені все про тебе відомо.
— Що вам про мене відомо? Не верзіть нісенітницю, тітко Мілдред!
— Я тобі не тітка, Богу дякувати. У нас різна кров. А ти навіть не знаєш, хто була твоя мати і звідки її взяли! Але ти добре знаєш, яким був мій батько і якою є моя мати. Яку дитину могли б вони вдочерити? Дочку злочинця або повії. Такими вже вони були. Але їм слід би було пам'ятати, що погана кров рано чи пізно дасть про себе знати. Хоч, я думаю, це твоя італійська кров примусила тебе взятися за отруту.
— Як ви смієте так казати?
— Я можу казати все, що мені заманеться. Ти ж не станеш тепер заперечувати, що хтось намагався отруїти мою матір? А кому це вигідно? Хто одержав би величезну спадщину, якби моя мати померла? Ти, Джіно, й можеш не сумніватися, що поліція не обмине увагою цей факт.
Досі тремтячи, Мілдред швидко подалася геть.
— Патологічний випадок, — сказав Алекс. — Безперечно, патологічний. І надзвичайно цікавий Це змушує думати, що покійний канонік Стріт мав якісь причини… Можливо, релігійного характеру… А може, пов’язані з імпотенцією…
— Не говори гидоти, Алексе. О, як я її ненавиджу, як я її ненавиджу, як я її ненавиджу!
Джіна зчепила пальці обох рук і вся тремтіла від люті.
— Богу дякувати, що в тебе не було ножа в панчосі, — сказав Алекс. — Інакше наша дорога місіс Стріт довідалася б про вбивство з погляду жертви. Заспокойся, Джіно. Не будь такою мелодраматичною, бо ти зараз схожа на героїню з італійської опери.
— Як вона посміла сказати, що я отруїла бaбуcю?
— Але, моя люба, хтось же намагався отруїти її? А ти, безперечно, мала мотив, хіба ні?
— Алексе! — Джіна подивилася на нього з жахом. — Невже поліція так думає?
— Хіба можна вгадати, що думає поліція?.. Вони вміють приховувати свої висновки. І вони зовсім не дурні, ти повинна знати. Це нагадує мені…
— Куди ти йдеш.
— Іду обміркувати одну свою ідею.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
— Ти кажеш, хтось хотів мене отруїти?
У голосі Кері Луїзи була розгубленість і недовіра.
— Ти знаєш, — сказала вона, — я не можу повірити в це…
Вона помовчала кілька хвилин, сидячи із заплющеними очима.
Льюїс лагідно сказав.
— Я хотів би, щоб це було не так, моя люба.
Вона майже неусвідомлеко простягла до нього руку, й він її взяв.
Міс Марпл, яка сиділа поруч, співчутливо похитала головою.
Кері Луїза розплющила очі.
— Це правда, Джейн? — запитала вона.
— Боюся, що так, моя люба.
— Тоді все… — і Кері Луїза раптом замовкла.
Вона провадила згодом:
— Я завжди думала, ніби знаю, що реальне, а що — ні… Це не здається мені реальним, а воно ж… Тож я, мабуть, помилялася в усьому. Але хто міг учинити таке щодо мене? У цьому домі не може бути людини, яка хотіла б убити мене.
У її голосі досі звучало небажання повірити.