— Думаю, що так.
— Він і Ерні… Мені боляче навіть згадувати про них. Коли, вони сказали, це сталося?
— Сьогодні ввечері. Десь між шостою і сьомою годинами.
— Після того, як вони закінчили свою роботу в театрі?
— Так.
Сьогодні ввечері там була Джіна й Воллі Хад. Стівен теж, він сказав, що йде шукати Джіну… Але за таких обставин кожен міг би…
Та міс Марпл довелося урвати плин своїх думок.
Кері Луїза запитала спокійно й цілком несподівано:
— Ти вже багато знаєш, Джейн?
Міс Марпл рвучко підвела голову. Погляди двох жінок зустрілися.
— Якби я була цілком певна… — повільно проказала міс Марпл.
— Я думаю, ти вже цілком певна, Джейн.
Так само повільно міс Марпл запитала:
— Чого ти від мене хочеш? Що я маю зробити?
Кері відхилилася на подушки.
— Усе у твоїх руках, Джейн. Роби те, що ти вважаєш за потрібне.
І вона заплющила очі.
— Завтра, — сказала міс Марпл із ваганням у голосі, — я спробую поговорити з інспектором Кері. Якщо він захоче вислухати мене…
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Інспектор Кері запитав із нетерпінням у голосі:
— То що ви мечі скажете, міс Марпл?
— Якщо не заперечуєте, то я хотіла б пройти з вами до Великої Зали.
Інспектор Кері був дещо здивований.
— Мушу сказати, у вас трохи дивне уявлення про конфіденційність. Безперечно, що тут…
І він окинув поглядом кабінет.
— Конфіденційність для мене зараз не головне. Я хочу вам показати дещо. Щось таке, що допоміг мені побачити Алекс Рестарік.
Інспектор Кері, придушивши зітхання, підвівся й пішов за міс Марпл.
— Хтось вам щось розповів? — запитав він із надією в голосі.
— Ні, — сказала міс Марпл. — Ідеться не про те, що можуть розповісти люди. Ідеться про циркові фокуси. Вони відводять людям очі, коли їх роблять, — якщо ви розумієте, до чого я веду.
Інспектор Кері нічого не розумів. Він дивився на свою співрозмовницю й думав, що в неї, мабуть, не все гаразд із головою.
Міс Марпл зупинилася посеред зали й помахом руки підкликала інспектора, щоб він став поруч із нею.
— Я хочу, аби ви собі уявили, що ви дивитеся виставу в театрі, інспекторе. Виставу, яка відбувалася того вечора, коли вбили Кристіана Гульбрандсена. Ви перебуваєте в залі для публіки й дивитеся на людей, що перебувають на сцені. На місіс Сероколд, на мене, на місіс Стріт, на Джіну й Стівена. Як на кожній сцені, там є входи та виходи, й персонажі виходять, куди їм треба. Та коли ви перебуваєте серед публіки, ви не думаєте про те, куди вони виходять насправді. Вони виходять «у парадні двері», «на кухню», і коли двері відчиняються, ви бачите шматочок розмальованого заднього тла. Але насправді вони виходять за бічні або задні лаштунки сцени, туди, де перебувають теслярі й електрики та інші актори, що чекають свого виходу; вони виходять у зовсім інший світ.
— Я не зовсім розумію, міс Марпл…
— Так, я знаю, це звучить по-дурному, але якщо ви уявите собі все це як театральну виставу, а сценою в ній буде «Велика Зала в Стоунігейтсі», то що ми матимемо за сценою — тобто я хочу сказати, що в нас буде за лаштунками? Тераса, чи не так, тераса й цілий ряд вікон, що виходять на неї.
А зараз вам легко буде зрозуміти, як був зроблений фокус. Про цей фокус мені нагадав відомий цирковий трюк, що називається «Жінка, розпиляна навпіл».
— Жінка, розпиляна навпіл? — тепер в інспектора Кері зникли останні сумніви, що міс Марпл була психічно хвора.
— Це дивовижний трюк. Ви напевне його бачили — але насправді в тому номері бере участь не одна дівчина, а двоє дівчат. Одна показує лише голову, а друга — ноги. Глядачі думають, там одна людина, а їх насправді дві. І тоді я подумала, що протилежний трюк також можливий. Трюк, у якому бере участь одна людина, а глядачі думають, що їх там двоє.
— Думають, що одна людина — це двоє людей? — перепитав інспектор Кері, втративши будь-яку надію щось зрозуміти.
— Так. Але це тривало недовго. За скільки хвилин ваш констебль пробіг у парку до цього будинку й назад? За дві хвилини сорок п'ять секунд, чи не так? А там знадобилося менше. Не більш як дві хвилини.
— На що знадобилося не більш, як дві хвилини?
— На те, щоб зробити фокус. Фокус, у якому одна людина замінює двох людей. Це було в кабінеті. Ми бачимо лише видиму частину сцени. А за сценою — тераса й ряд вікон. А коли в кабінеті перебувають двоє людей, то дуже легко відчинити там вікно, вибратися назовні, пробігти по терасі (це тупотіння ніг і чув Алекс), застрелити Кристіана Гульбрандсена й повернутися назад, а протягом цього часу друга особа з тих, які були в кабінеті, розмовляє двома голосами, аби переконати нас, що в кабінеті двоє людей. Їх і справді було там двоє протягом усього часу за винятком того короткого періоду тривалістю менш як дві хвилини.