ати загадки, підбирати коди і у кінці вибратися з кімнати. Їй завжди було цікаво в них побувати, та все було ніколи і особливо ні з ким. В усіх її херсонських друзів дітей не було, вони обзавелися новими компаніями, а Лайма лише приймала їх поодинці у себе вдома разом з Танюшею. - Звичайно, - сказав Боря, - вже давно забронювали. Нещодавно відкрилася нова - Кабінет доктора Єгорова, наші ще ніхто не був, будемо першопроходцями. - Який жанр?-спитав Міша. - Жахи. - Що? Тільки не це!Я не піду.Тільки нещодавно був на жахах, та ще із актором, у мене трохи серце не вискочило від страху. Міша завжди був трохи "боягузливим" в плані містики та жахів. Але Лаймі це завжди здавалося навіть милим . - Я сам не знав, забронював, а потім прочитав що жахи. Не бійся, друг, це усього лише гра, - Боря поплескав Мішу по спині і сміючись пішов до машини. А три дні розваг для Лайми тривали. Друзі гуляли по парку, сиділи на лавочці і базікали як в студентські роки, тоді коли всі були безтурботними та наївними, і кожному здавалося що в усіх все в житті складеться бездоганно. Лайма дивилася на Бориса з Ксюнею і трохи заздрила. Вони були такою прекрасною парою, зустрічалися ще з університуту, а минулого року одружилися. Батьки в обох жили і працювали за кордоном, тому Ксюша з Борисом були самі самісінькі з сімнадцяти років, і так прекрасно що змогли натрапити в житті один на одного. Ксюша завжди така рішуча і смілива і при цьому нескінченно добра, може саме ці якості і допомогли їй стати успішним в Запоріжжі архітектором. Вона завжди вміла знаходити підхід до будь-якої людини. А Боря завжди був дуже легким і веселим, такі люди завжди створюють свято на кожному кроці. Вони так чудово доповнювали один одного, і Лайма дивлячись на них сподівалася що колись вона теж знайде того, хто доповнить її. Безтурботна подорож вже підходила до свого завершення. Лайма із сумом бачила що Міша не зводитьз неї очей, але чомусь не робить жодних кроків для їхнього зближення. Вона прекрасно все розуміла, стільки разів під час навчання вона йому відмовляла. Але і сама вже забула як ці кроки робляться і як краще подати йому свої власні знаки. Від'їжджаючи додому вона обов'язково скаже йому що-небудь на кшалт "приїжджай у гості, Я тебе чекаю" або ні навіть краще "МИ тебе чекаємо", що б він зрозумів що вони разом з Танюшею його чекають. Так, саме так і скаже. - Ну що поїхали вже в квест кімнату, наш час через двадцять хвилин, - сказав Борис подивившись на годинник. Друзі сіли в машину Борі, передчуваючи чергові веселощі. Лайма кидала в бік Міши значущі погляди, декілька разів нібито випадково його торкнулася. - Щось я трохи боюся, - кокетливо сказала Лайма. - І правильно робиш, - відгукнувся Борис з водійського крісла.- Тільки, що прочитав хлопці та дівчата, що на цьому квесті буде актор. Ууууу. - Ніііі, - Міша драматично розтягував слова. - Ви наді мною знущаєтеся? Усі розреготалися. - А що актор робить?- схвильовано спитала Лайма. - Та просто лякає, десь несподівано вискакує, нічого особливого, -намагалася заспокоїти подругу Ксюша. Але Лайма все одно розхвилювалася. Не дуже вона любила страшилки, особливо після народження дочки. Чомусь з появою Танюші вона абсолютно розлюбила всілякі жахи і все тому подібне. - Ми вже далеченько їдемо, де цей квест? - запитала Ксюня. - Біля старого заводу. - одізвався Боря, - До речі якраз в тому будинку, колись жив справжній лікар Антон Єгоров, якийсь він був каламутний, пропонував постійно нові сумнівні методи лікування і процедури. Мені дід розповідав, він жив в сусідній багатоповерхівці. Так от цей лікар потім кудись пропав, родичів у нього не було і його будинок став майном міста. - Ти це зараз все на ходу навигадував?Думаєш нам і без твоєї казки вже не було досить страшно?- Міша хіхікнув. Обличчя Бориса було серйозним. - Та ні, правда, ну зі слів діда. Я ще коли назву квеста прочитав думаю прізвище якесь знайоме, а зараз побачив адресу і зрозумів що це воно і є. Та творці квеста напевно тому і придумали таку кімнату про лікаря, ну що б антуражніше було, типу прикріпили ідею квесту до легенди. Але Лаймі якось зовсім ніяково стало від цієї історії. Хоча невідомо що там про кого дід Борі говорив, і чи жив там насправді той лікар. Коли вони під'їхали страх Лайми перед чимось невідомим скаканув в рази, а побачивши будинок ще й примножився. Компанія підійшла ближче до будівлі. Будинок був звичайно ж старим, із забитими вікнами, все по класиці, а навпроти ще й розташувався покинутий завод який так і витріщався на них своїми сліпими вікнами. - Що, страшно?- запитав Міша голосно регочучи. - Ну, трохи, - відповіла Лайма, навіть забувши від страху черговий раз пофліртувати з Мішею, а сама знову заспокоїла себе, що це усього лише гра. При чому гра, за яку вони платитимуть гроші, тому варто насолодитися цікавою обстановкою і постаратися розгадати усі загадки. Адже це справжня пригода.