Друзі подзвонили адміну, що б він вийшов їх зустріти. Металеві двері відкрилися і на порозі з`явився накачаний лисий амбал в спортивному костюмі. Чомусь ця поява дуже напружила Лайму. Здавалося б все понарошку, але йти услід за якимось качком в старий покинутий будинок все одно було жахливо. Точнісінько як у банальномо фільмі жахів.
Всі пройшли услід за чоловіком, і на його прохання почали віддавати свої мобільні телефони, ліхтарі і запальнички. Лайма тремтячою рукою віддала свій телефон і сумку. - Це що б ти не сфоткала антураж усередині. В усіх кімнатах забирають, - пояснив Борис. Дівчина і сама це прекрасно розуміла, але усі ці моменти примушували її почувати себе вразливою та незахищенною. До приїзду в Запоріжжя вона взагалі не знала, що ці квест кімнати можуть бути страшними, думала це просто якісь головоломки з кодами та замками ото і все. Без всяких акторів та інших жахливих речей. - Отже, відомо що колись в цьому будинку знаходивс кабінет доктора Єгорова. Про справи цього лікаря ходило немало чуток, багато з яких були досить неймовірними. Говорили навіть, що він ставив досліди над людьми, при чому завжди відбирав для цих цілей виключно здорових людей. У вас усіх відмінне здоров'я? - Звичайно, - хіхікнув Борис, - ми йому підходимо. Ксюша штовхнула його ногою і усі засміялися. Чоловік продовжував: - І ось одного разу лікар безслідно зник. Поліція обшукала його помешкання, але так нічого і не знайшла. Кабінет практично порожній, але можливо вам вдасться щось знайти і дізнатися що ж сталося з лікарем та чи на справді він тримав тут своїх піддослідних. Встаньте один за одним я вас проведу. Усі виштовхали Борю вперед, як найсміливішого, і вишикувалися за ним. Адмін надів на голови друзів чорні мішки і повів низкою кудись углиб приміщення. У цей момент у Лайми почалася справжня паніка. Як би все не було не по справжньому , коли ти йдеш абсолютно безпорадний з мішком на голові невідомо куди і абсолютно неконтролюєш ситуацію в душі панують тривожні та неприємні почуття. Міша йшов попереду неї надто швидко і Лайма ледве трималася за клаптик його куртки, увесь час боячись загубитися. Нарешті вони зупинилися. - Можете знімати мішки, - прозвучав голос з рупора. Лайма зняла свій і огледілася. Вони стояли посеред маленької кімнати із забитим вікном. Кімната була заповнена брудною старизною: стіл, вішалка, брюки і піджак. До всього було навіть неприємно торкатися. При всьому цьому в кімнаті горіло червоне світло і грала жахлива містична музика. " Дуже атмосферно і цікаво " - подумала Лайма. Міша, Борис і Ксюша як досвідчені гравці відразу кинулися шукати підказки, а Лайма навіть не знала, що їй робити. Вона теж почала перегортати книги разом з іншими не стільки для того щоб знайти ключ, скільки з бажанням відволікти себе від страхітливої обстановки. Вона перебирала медичні книги, в яких хтось колись підкреслював ручкою абзаци і від цього їй теж ставало ніяково. Її не полишала думка про те, що наприклад книга "Психіатрія", колись лежала в психіатричній лікарні на столі невідомого лікаря, який в ній щось підкреслював ще п'ятдесят років тому. Старі чорно- білі фотографії, що лежали на кожному куточку цієї кімнати теж додавали гостроти. Лайма терпіти не могла старизни, вона навіть ніколи не купувала биушні речі, завжди вважала що краще мати дешевшу річ але свою, ніж щось класне але чиєсь. Дівчина обнишпорювала старі полиці і картотеки, коли з жахом усвідомила що не узяла свій антисептик. Потрібно буде відразу вимити руки як тільки вони звідси вийдуть і головне не торкатися руками свого обличчя! Борис та Міша були зайняті старезним медичним сейфом, що стояв в кутку кімнати. Він був такий страшний і брудний, що Лайма навіть не хотіла наближатися до того місця де він стояв. Ще й ця музика, "оооууууаааа, ооууу", бррр. Це ж треба вона начебто не особлива боягузка, але в даному випадку організатори постаралися на славу. Лайма зі своїм домашнім образом життя навіть не підозрювала, що в Україні вже такий високий рівень розваг. Міша якого вид навкруги теж неабияк лякав весело сказав: - Давайте просто годину просидимо в цій кімнаті, час закінчиться і ми підемо додому. А що, ось такі безглузді не змогли розгадати квест, тут явно акторові не має звідки з’явитися, тобто тут безпечно. - Не вийде, Міша, я знайшов ключ, - Борис помахав перед ним ключем, - залишилося знайти що він відкриває. - Я знайшла. - Ксюня якраз весело відсунула килим що лежав на підлозі. Під килимом був люк. - Серйозно?Вниз?Пречудово, - сказав Міша. - Дивно, ми ж вгору не піднімалися, коли нас вели, поздоровляю друзі ми ліземо в підвал, - констатувала Ксюша.