Лайма трохи збентежилася, вони надто швидко вибралися з цієї, як казав Міша, безпечної кімнати. Чомусь їй зовсім не хотілося йти далі. Вони знову вишикувалися один за одним і пустили Бориса першим. Лайма йшла передостанньою, прикриваючись Мішею оскільки боялася що і останнього може схопити актор. Вона опустила ноги в люк і намацала ступнями мотузяні сходи. Внизу було темно, але радувало, що Боря і Ксюша вже були там. Коли вони усі опинилися в другій кімнаті, там з`явилося слабеньке блакитне світло, яке мерехтіло лише в одному кутку приміщення. Можна було сказати, що половина від всієї площі майже не освітлювалася. Це мерехтіння було ще гіршим ніж червоне світло попереднього кабінета . У приміщенні майже нічого не було окрім великої шафи з антресоллю. Усі инстиктивно збилися в купку, явно побоюючись що хтось вискочить з цієї шафи. - А давайте підсунемо до люка шафу з антресоллю і звідти точно не вискочить маніяк. Звідки йому ще вийти, хіба що не з самої шафи? Борис з викликом пішов прямо до шафи, усі відскочили до стіни і приготувалися побачити актора. Борис розкрив дверцята шафи - усі спокійно видихнули повітря : там був усього лише старий одяг як і в першій кімнаті. Вони обнишпорили шафу, а потім все-таки підсунули її до люка за порадою Міши. Лайма трішки розслабилася. Добре Міша придумав. Якщо знати що актор не з'явиться можна спокійно розгадувати загадки. Так, атмосфера гнітюча, але загалом спокійно. Борис та Ксюня почали ходити по кімнаті і заглядати в усі кутки, а Лайма сама того не помічаючи просто встала під стінкою. Дивно, вона ж ніби заспокоїлася та хотіла займатися загадками, та чомусь в цій кімнаті їй вже перехотілося щось шукати. Голова вже якось не дуже намагалася міркувати. У другій кімнаті не грало ніякої страшної музики і це виявилося ще більш страхітливим. Якась зловісна тиша. Раптом з оглушливим тріском впала антресоль одночасно з несамовитим чоловічим риком, що пролунав з люка. Усі збилися в один кут і несамовито волали. Лайма махала руками абсолютно не контролюючи свої кінцівки. Вона думала, що її серце просто вискочить і навіть злякалася за стан свого здоров'я. Це було просто жахливо. Вона не могла згадати коли в останнє в її житті їй було так страшно. Та на щастя зрозуміла, що мабуть ніколи. Вони з Мішею так і залишилися стояти в кутку, більше не наважуючись рушити з місця. - Проходи і виходи предметами не затуляти, - пролунав голос Адміна.
Таки актор повинен був лякати із люка, а вони думаючи що найрозумніші його прикрили. Що за бугай там сидить, що навіть антресоль не стала для нього перешкодою? Ксюша з Богданом вже обрили усю кімнату але так нічого і не знаходили. Раптом з люка з лунким брязкітом випали залізні ланцюги, Лайма з Мішею знову заволали так і стоячи біля стіни. Який жах, вона собі навіть уявити не могла що актор буде робити щось подібне. Вона зробила спробу трішки пройтись по кімнаті знову намагаючись відволіктись від страхіть розгадками, як над її головою просвистів ніж, яким актор безцеремонно чиркав по голому бетону. Лайма знов заверещала и долучилася до Міши , який так і стояв у стіни. Цей звук студив кров і Лайма постійно нагадувала собі, що це лише гра і насправді їй не можуть зашкодити. Міша схвильовано розповідав, як злякався жахливої маски актора, а дівчина раділа що не встигла помітити цю захопливу виставу. Борис з Ксюшею здається взагалі нічого не помічали і продовжували обнишпорювати кімнату. Лайма дивувалася з холоднокровності друзів і взагалі не розуміла як тут можна щось шукати, жах паралізував усю її свідомість і вона майже не здатна була мислити у цей момент. І як би їй сто разів підійшли і сказали, що страхітливий маніяк в люку - це усього лише актор, а підвальна кімната з синім світінням - продумана творчою людиною атмосфера, вона б лише голосно кричала у відповідь :" Це усе по справжньому, тікайте". Лайму захоплювала мужність Ксюні, вона так сміливо шукала підказки, на рівні з Борисом, абсолютно не помічаючи усіх жахів, які демонстрував актор. - Ви повинні відправити когось назад, в попередній кімнаті є підказка. - адмін сказав комусь справжній вирок. - Не дивіться на міне, і так зрозуміло, що піду я. Не Мішу ж відправляти. - Ой, та що ти кажеш, я вже заходився по квестам, усюди попереду ліз,тепер твоя черга. Борис піднявся по мотузяних сходах вгору і сховався в темряві. Міша, Ліза і Ксюша інстинктивно відскочили в найвіддаленіше місце від люка. У цей момент Лайма подумала, як же сильно в людині розвинут інстинкт самозбереження. Здавалося б, зрозуміло, що усе це гра, але уся атмосфера навкруги постійно змушувала забувати про це. І всі знаючи що тільки що в люку був актор, не хотіли наближатися до цього місця не дивлячись на те, що там був зараз їх друг Борис. Здається як би Боря почав кричати і його там дійсно вбивали ніхто б і з місця не зрушив. У кімнаті вгорі панувала тиша, Борис не подавав ні єдиного звуку. Це мовчання напускало ще більше страху. При чому звати друга теж особливо не хотілося. В рупорі пролунав голос адміна. - Ваш друг дізнався код від замка - 365. Але далі ви підете без нього. На жаль він став новою жертвою лікаря Егорова. Міша здивовано підняв брови. - Я був на купі квестів, але не разу ще гравця не ховали. Це дійсно незвично, але цікаво. - Тю, так він же не пройде усе інше! Просто десь у них сидить, якось тупо, в чому прикол, вважай він не пограв зовсім, - обурилася Ксюша. А Лайма подумала, що як би вона знала, про те що першого гравця сховають сама б туди полізла замість Бориса. - А може вони потім його долучать до актора, і вони разом нас лякатимуть?- припустила Лайма. - Можливо, - з ентузіазмом погодилися Ксюша та Міша, передчуваючи несподівану появу Бориса в подальших кімнатах. Трійка підійшла до дверей. Міша набрав код і замок піддався. Вони знову вишикувалися один за одним. Попереду вже стояла Ксюша, а Лаймі довелося залишитися в кінці. Ксюша відкрила металеві двері, за ними виявилися ще одні тонкі дверцята з москітною сіткою, а за ними звичайно ж непроглядна пітьма. Вони разом подалися вперед відмикаючи двері з москітною сіткою, коли раптом одночасно з мерзенним звуком, Лайма відчула сильний удар в щелепу. Вона навіть закричала: біль був нестерпним, вона була впевнена, що її щелепа зламана. На язиці відчувалися уламки зубів та солоний смак крові. Вона взагалі не зрозуміла, що сталося. Дівчина схопилася рукою за губу, яка явно була розбита, зовсім забувши скільки старих брудних речей вона перемацала цими руками. Вона сіла навпочіпки, забувши і про актора і про страшну обстановку навкруги. Зараз її хвилювала тільки власна щелепа, яка скажено пульсувала. Ксюша та Міша занепокоїні стояли над нею. - Що сталося? Лайма і сама доки не знала відповідь. Вона промацувала рукою усю щелепу перевіряючи скільки зубів у неї залишилося. Увесь рот палав від болю і Лайма чекала найгіршого, але на щастя вона змогла намацати усі свої зуби. В двох центральних різцях верхньої щелепи були відсутні великі шматки емалі. Розбита губа була наслідком відколу цих самих шматків. Лайма почувала себе пригнічено та гнітюче. Вона завжди була такою зразковою дівчиною, і це ж треба ж підбила зуби в якійсь квест кімнаті. - Хтось із вас з переляку відскочив назад і вдарив мене в щелепу ліктем. - з жалем сказала Лайма. - Я взагалі першою стояла, ми почали заходити, а маніяк прямо в сітку включив електрошокер. - Так от що за мерзенний звук там був.