Лайма спітнілими руками відкрила маленьку тумбочку, в цій кімнаті вона могла зважитися тільки на це. В середині була купа пляшечок з ліками, усі вони були такими ж старими і стрьомними як усе інше, із засмаленими наліпками та замизганими кришечками. Лайма почала переставляти їх намагаючись, хоч щось знайти. Її руки тряслися через що, вона дуже повільно переглядала етикетки. Вона постійно чекала, що актор нападе на неї ззаду і тоді вона точно втратить свідомість. Нарешті на одній з пляшечок вона побачила дивну назву "шкафаріум". Лайма пішла до великої шафи, що стояла в кутку. Їй абсолютно не хотілося її відкривати. І взагалі це тупо, які ще платяні шафи в кабінеті лікаря чи в морзі! Наставили їх для того щоб лякати ще більше. - Ви мене чуєте?Я хочу закінчити гру!- знову спробувала вона дозватися до адміна. Ніхто знову не відповів. Їй нічого не залишалося як відчинити кляту шафу. -Аааа- кричала Лайма, - Аааа.
З шафи випав манекен. Ні не манекен! Справжня людина. Він виглядав як справжня людина з порізами. Лайма кричала та щодуху била руками по імпровізованій жертві лікаря . Нічого страшнішого вона в житті не бачила і не відчувала. Голосно дихаючи і тримаючись за серце вона сиділа на підлозі. Миготливе світло доповнювало усю картину цієї кімнати і перетворювало її на копію істинного моргу. Лайма всерйоз злякалася за свою психіку. Подібні розваги для збоченців. Якщо комусь бракує адреналіну нехай відвідують такі заходи, а вона більше ніколи не піде ні в які квест кімнати. Тремтячою рукою дівчина узяла маленький ключик з рук "манекена” і пішла до дверей. Відкривши двері вона вже чекала пітьму, страшні виски і електрошокер що вилітає перед її обличчям. Але за дверима був усього лише з вичайний старий коридор з голими стінами і нормальним людським освітленням. Не може бути - все закінчилося!Лайма уявляла як поїде зараз з друзями до стоматолога, а потім поставивши пломби і забувши, що сталося з її зубами вони підуть в якесь веселе кафе і вона замовить собі шматок шоколадного торта. Хоча ні, цілих два шматки шоколадного торта. Так, точно так і зробить. Лайма вже вийшла до тієї кімнати де вони здавали свої телефони, але там нікого не було. Що зараз усі вибіжать і нападуть на неї ззаду?Ідіоти. Чомусь навіть ця перспектива її вже не лякала, тут було нормальне світло, на гачку висіла її куртка, а за цими дверима був світ, денне світло і кафе з тортиками. Ця жахлива гра позаду і вона так несподівано завершилася, що дівчина досі не могла повірити своєму щастю. Вона з жахом роздумувала про те, скільки тижнів їй усе це ще снитиметься. - Ну як? Лайма таки підстрибнула від несподіванки. У дверях приміщення стояв чоловік-амбал. - Жахливо, я до вас більше точно не прийду.
Чомусь при появі цього чоловіка Лаймі вже не дуже хотілося вимагати від нього гроші та з`ясовувати чому він не відповідав їй. Але в соцмережах вона обов`язково напише який тут сервіс і клієнтів у них одразу поменшає. Це гарантовано.
- Санепідемстанція знає що у вас тут справжній щур в якості актора?- це було єдине що Лайма таки змогла спитати.
Адмін лише хмикнув та смикнув плечима.”Ну звісно, кого це хвилює.” Адмін відкрив сейф і дістав Лаймин телефон і сумку. По-джентельменски допоміг надіти куртку. - Спасибі, а інші що вже на вулиці?Я думала вони якось в квесті з`являться. - Які інші? Лайма весело розреготалася. Цей сміх був частково нервовим. Після того, що їй довелося тут пережити їй хотілося скоріше побачити своїх друзів і забратися звідси чим далі. Жарти адміна зовсім не веселили, а тільки дратували. - Ну, серйозно, вони на вулиці? - Дівчина ви там в квесті вже і друзів собі знайшли? - Де мої друзі?- Лайма вже не сміялася, а її голос був дуже наполегливим. Обличчя качка було незворушним.
- Ви прийшли сама. Наш квест від двох чоловік, але ви ж так просилися. Не змогли компанію зібрати. Лайма привідкрида двері та виглянула на вулицю, машина Бориса так і стояла припаркована біля будівлі при чому абсолютно порожня. Дівчина рішуче пішла назад в коридор квест кімнати. Амбал зупинив її різким поштовхом в груди. Його обличчя з привітного перетворилося на люте. - Якщо не маєш відмінного здоров'я нічого сюди соватися. Йди лікуй зуби, довго тут тинятимешся лікар перегляне свої принципи. Лайма вискочила в двері як ошпарена. Вона навіть не знала як до цього відноситися. Якщо адмін не вийшов з образу, то дуже даремно. Грубість за межами гри с приймається досить дивно. Потрібно ж міру знати. Пограли вже, досить. Куди ж поділися ці телепні?Не могли ж вони кудись відійти знаючи, що вона ще усередині і проходить гру. Лайма набрала номер Борьки. "Абонент не може прийняти ваш дзвінок". Дівчина набрала Мішу, пішли довгі гудки і вона довго чекала коли ж він візьме трубку. Місцевість навкруги навівала тільки депресивні думки, десь вдалині проїздили машини, але поблизу не було ані душі. Покинутий завод так і витріщався на Лайму, від чого вона почувала себе вкрай самотньо. Гудки обірвалися -зайнято. Так, Ксюша. " Абонент не може прийняти ваш дзвінок". Серце Лайми знову почало скажено калатати. На її лобі виступив рясний піт, а в голові пролетіло безліч скажених думок.Тремтячою рукою Лайма набрала номер своєї мами. "Алло, дочко" Фух, яке щастя. Все нормально, вона вже подумала казна-що. Все цей ідіотський квест, вже починаєш вірити в якусь містику. "Привіт, мама. Як ваші справи"? "Відмінно, їздили сьогодні з Танюшею в зоопарк, нам так повезло, коли ми підійшли до клітки з павичами, самець розпустив свій хвіст - Танюша була в захваті"! На серці у Лайми відразу потепліло. "Добре, відпочивайте" "А ти там як, гуляєш?Відриваєшся"? - мама видала короткий смішок. "Так, начебто, гуляю. Удома все розповім". "Ми тебе вже чекаємо, дивися на потяг не запізнися, а то ти можеш". "Добре, я подзвоню як сяду. Цілую вас". Лайма роздратовано огляділася по сторонам. Як це розуміти?У неї через чотири години потяг, а друзі провалилися крізь землю! Вона вже не хотіла знаходитися біля цього жахливого будинку і подзвонила в службу таксі. Таксист відвіз її в кафе в центрі міста, фіг вже з тим стоматологом скоріше б побачити багато людей і солодощі. Увесь час доки Лайма жувала десерт, вона не переставала наярювати друзям. Але у них усіх, у тому числі і у Миши абонент був недоступний. У Лайми на душі кішки скребли. Вона абсолютно не знаходила логічного пояснення. Із-за цього безглуздого квеста їй в голову лізли лише дурниці. Та не могли вони там і справді зникнути, що за маячня. Дівчина розуміла, що в поліцію йти безглуздо, раніше трьох днів шукати друзів ніхто не буде. Може вона сяде до потягу і ці дурники з'являться, будуть вибачатися і якось логічно пояснять куди вони поділися. Лайма злилася на друзів і одночасно не аби як хвилювалася за них. Найдивнішим було те, що навряд чи Міша пропустив би її проводи. У сім вечора вона поїхала в готель, зібрала речі і відправилася на вокзал. У потягу вона не зімкнула очей. Перед її обличчям все мельтушила жахлива маска, ніж, що чиркає по бетону, і силуети друзів. Уся романтика потягів кудись випарувалася і Лайма навіть не помітила як приїхала в рідний Херсон. Приїхавши додому, вона відпросилася з роботи і цілий день шукала контакти мами Міши. Оскільки родичів Ксюши і Бориса в Україні немає, більше їй нікого було шукати. Нарешті вона додзвонилася до Мішиної матері, та стурбовано повідала Лаймі, що він так і не прийшов ночувати після того, як пішов гуляти з друзями. Через три дні мама Міши викликала поліцію до будинку де знаходилась квест кімната. Поліція виявила порожню машину Бориса припарковану біля будинку. Сам будинок виявився замкнутим, не експлуатованим і взагалі не мав хазяїна. Будівля знаходилася в аварійному стані і не могла бути місцем для проведення яких небудь ігор. Від цих фактів волосся на голові Лайми ставало дибки. Її свідчення у відділку сприйняли скептично, слідчий черговий раз махав перед обличчям Лайми паперами про жахливий стан приміщень будівлі.