Так чи сяк, а нас відділяли одну від одної піввіку. Статечна англійська вітальня намагалася витворити між нами якусь площину порозуміння. Для мене її минуле не вміщалося в уяві. Тремтіло, як міраж.
Я ще на початку сказала їй, може, це й прозвучало не дуже чемно, що від мене важко чекати співучасти в глибоких дискусіях. Моя англійська, як сама бачить, досить убога. Я не маю здібностей до мов. На моє здивування, вона не виглядала розчарованою. Усміхнулася.
Вранці я сходила до їдальні на сніданок. Діставала саме те, що замовила попереднього дня на малесенькій карточці. Найчастіше рідке варене яйце, грінки, сік і каву. Вона вже була по сніданкові, може, взагалі не снідала. Сідала біля мене на хвильку, дивлячись, як я їм. Може, мені це здавалося, але я помічала в отому пригляданні до мого ранкового апетиту якусь чулість. Уранці я завжди бувала найбільш балакучою. Приводом була свіжа газета, а в ній кінець війни в Косово, заворушення в Лондоні, шлюб принца Едварда. Я лише старалася не формулювати своїх поглядів на світ із повним ротом.
Вона була невисока, худенька, фарбувала, як гадаю, волосся. Той світлий натурально-лляний колір видався мені досить незвичним у її віці. Носила довгі спідниці та кашемірові светри. Чорні або сірі. Вечорами накидала на плечі шотландську картату хустку.
Майже цілий день я писала, вражена тим безміром часу, який простягався переді мною і не переривався нічим, за винятком власного голоду. Коли мені вже боліли зап'ястя від стукання по клавіатурі, я лягала на підлозі й пригадувала деталі, марила й вигадувала, вивчала всі можливості часу. Вперше у житті я писала про себе, але зі здивуванням відкривала, що писання про себе творить когось іншого. Що не можна бути одночасно спостерігачем і спостережуваним, тим, хто пізнає, і тим, кого пізнають. Мабуть, тому в усіх спогадах є якась фальш, а в кожній автобіографії — творення.
Література є якимось санкціонованим, увільненим від етики, суспільно схваленим і чарівним обманом. Гадаю, що тому й тягло мене завжди до писання. Чи існує ще щось інше, що давало би такі можливості вигадувати, обманювати різними способами, виправляти дійсність, придумувати їй інші можливості? Письменники — анархісти універсалій, релятивісти від народження, випробувачі істини, винахідники альтернатив — саме це пробувала я їй сказати, коли вона делікатно запитувала, над чим я зараз працюю.
Її минуле видавалося мені чорно-білим, як старий фільм. Люди рухалися в ньому нервово і швидше, ніж насправді. Усе там було якесь неоковирне, не мало глибини.
І сама вона була така — нереальна. З’являлася завжди, як дух, зникала у лабіринтах поверхів.
Після сніданку я закурювала у своїй кімнаті цигарку, відчиняла вікно, бо дим їй заважав. Я боялася, що він може допасти її у непростих для локалізації спальнях. Уявляла її в піжамі або з папільйотками на голові. Це підбадьорювало мене, зближувало. Дім стихав. Зрідка долітав до мене з парку шум косарки для трави. Опівдні перед моїми дверима з’являвся кошик з ланчем — термос із чаєм, другий із супом, канапка, загорнені у серветку ложки й виделки. Їла я його абияк, читаючи.
Перші дні були дивними, в аеропорті загубився мій багаж, тому опинилася я тут без валізки, лише з підручною торбинкою і, на щастя, з портативним комп’ютером. Маргарет, служниця, чи як це назвати, я ж виховувалася в комуністичній країні, принесла мені купальний халат, зубну щіточку й пасту. Дістала я також один із кашемірових светриків господині і куртку від дощу. Єдиною моєю власною річчю був у ці дні комп’ютер, який охоче світився на столі, наче переносний вівтарик.
Я писала. Писала від ранку, з тією неуважною, ледь помітною перервою на ланч, писала також, ходячи по кімнаті взад і вперед, виглядаючи через вікно, розглядаючи неспокійне шотландське небо, курячи цигарки. Я розгортала свої власні привезені простори, завертаючи час до якихось власних початків, називаючи образи, які ледь запам'яталися. Монастир, думала я, так, мабуть, діється у монастирі, реальність густішає, виявляється, що єдине її джерело міститься в мені самій, що немає іншого світу, окрім мене, що описування світу є, по суті, описуванням самого себе, немає іншого шляху, крім того банального «пізнай самого себе», опиши самого себе, опиши те, що, як тобі здається, є тобою.