Вокзал в Алленштайні, як виявилось, був меншим, ніж вона гадала. На якусь мить її охопила паніка — руки відрухово стиснулися на холодному поруччі вагонних сходів. Але коли їхала візником до найкращого в місті готелю, раптом почулася так, наче має владу над усім світом. Люди, якісь маленькі, двовимірні, які не знають нічого, нічого не передчувають, м'які тілесні машинки. Їхні жалюгідні малі крамнички, їхні несвідомі нічого вуста, які оце зараз порушують гладеньку поверхню кави у філіжанці, їхні зосереджені на собі тіла, смішні ритуали рук, що мандрують до капелюха й назад, щосили тримаються паличок і парасольок, їхні нудні, що не мають значення, вечори у викладених витертими килимами домах, їхні вбогі думки, які не здатні вийти поза наступне вимовлене речення. Маленькі, лялькоподібні. А проте, їдучи у тих дрожках, розвалившись на сидінні, як мужчина, вона відчувала, що кохає їх. Співчувала їм, але то не був жаль. Радше якраз любов, як до дітей, котрі виконують педагогічні плани своїх батьків, не знаючи їхньої мети. А вона, у цих дрожках, була вище, бачила більше. Сама встановлювала правила. Творила хвилину за хвилиною, жест за жестом, подію за подією.
У готелі, записуючи в книгу якісь вигадані дані, вона недбало запитала портьє:
— Чи правда, що в цім готелі затримається сьогодні отой відомий письменник, Т.?
Портьє підвів на неї здеформовані товстими лінзами окулярів очі. Видно було, що він ледь опановує збудження й гордість.
— Правда. Завтра він читатиме лекцію, про музику і літературу. Пополудні. — Раптом він зробився серйозний. — Благаю вас, нікому не кажіть, що він живе в нашому готелі, хоча взагалі-то в місті іншого місця немає, це найкращий готель. І в нас для нього вже готові апартаменти. Чекають, готові, вже кілька днів. — Він показав на ключ, що висів збоку під римською цифрою І. — Ми боїмося, що читачі не дадуть йому спокою.
— Хіба він аж такий популярний?
— Моя дружина прочитала усі його книжки, — відповів він так, ніби це мало все пояснити.
— Коли приходить поїзд із Берліна? Я чекаю на когось.
Портьє подивився на неї з підозрою і назвав годину.
Кімната була погана. Два високих вікна виходили на центральну вулицю. На підвіконні сиділи голуби.
Вона вмилася і витерла обличчя шорстким рушником. Поміняла блузку. Розчесала волосся, а потім почала старанно його заколювати перед дзеркалом. Дзеркало висіло трохи зависоко; вона бачила лише свої очі й чоло. Розтерла пальцем парфуми по шкірі. Подумала, що має ще багато часу, що могла би вийти і потинятися вулицями. Щось купити. Залишити свій відбиток у склі вітрин, вияснити сумнівні розміри риночка. Випити лимонаду десь під дашком. Вона одягла капелюха і раптом передумала виходити. Лягла в усьому, з парасолькою в руках на застелене ліжко, горілиць. Маленькі тріщини на стелі подавали їй знаки якимось таємничим письмом.
Цілими днями вони гуляли містом. Венеція була спекотною, розм'яклою. Канали смерділи. Вони ловили себе на тому, що весь час приспішують крок — мабуть, виглядали так, наче кудись спішать. «Ах, чого ми так біжимо», стримували вони себе. Вибухали сміхом. Ішлося більше про те, щоби під час прогулянки торкнулися їхні долоні, щоби притулитися плечима, щоби вітер оповив їх раптом їхніми ж запахами. Щоби тінь того другого отерлася об ноги. Не дивлячись на себе, ідучи опліч, вони спостерігали одне за одним. Як це можливо? Він майже весь час розповідав їй про свою родину. Її це дивувало, бо сама вона нічого не могла би розказати йому на цю тему. А він говорив і говорив, ніби мусив переконати її, що існує, що несе в генах якихось ганзейських купців, їхніх вимучених пологами дружин, їхніх дітей, грізних вусатих підприємців. Час позначав людьми. Може, в цьому і полягає, що людина стає письменником. Він пам'ятав їхні імена і смішні висловлювання, пам'ятав їхні помилки й дивні звички. Милосердно додавав кожному якусь характеристику. Вона не вірила йому, це неможливо, щоб усі були цікавими. Це суперечить логіці. Світ складається з натовпу і небагатьох окремих одиниць, небагатьох, так вона думала. Для неї люди були, як хвиля, недиференційовані, за винятком тих, яких кохаєш. Не можна кохати всіх.