Того року запала фон Кінасту в голову вражаюча думка, незрівнянна з жодною з тих, які мав досі.
Її здійснення почалося саме копанням Кедрона, в липні, всупереч тим жнивам, всупереч диктатові пір року, які примушують людей підпорядковуватись монотонному ритмові. Потім фон Кінаст зі своїм секретарем допізна сиділи в бібліотеці, а в серпні він сам вибрався до Праги, столиці дієцезії, щоби узгодити з єпископом важливі деталі. Там же замовив сукна, барвистих тканин, розмовляв з різьбярами і купив старовинний збройний обладунок, щоби показати своїм ковалям, як зразок. А так само щити, списи й мечі. Наказав також зробити зразки прапорців. Уже у вересні кузні перейшли на нову продукцію, забули про підкови, обручі для бочок, осі для коліс — тепер там робили наконечники, решту доробляли з дерева. Жінки шили плащі й жупани, дівки вишивали дивні знаки на прапорах. Кілька сіл працювали в узгодженому ритмі, бо платив їм добре — продуктами, як вони й чекали, які завозив із сусідніх замків, купував на міських ярмарках. Працювали усі його села, розкидані в долинах від півночі до півдня: Ратен і Ратенау, Штенау і Альбендорф, Зайферсдорф, Шраффенек та інші дрібніші поселення ткачів, розкидані по горах. У кожному селі призначив когось одного відповідальним за результати і раз на тиждень, у неділю, після меси, зустрічався з ними, щоби звітувалися йому. А вони, небалакучі, як то вони, розповідали йому, скільки зробили дерев’яних мечів, скільки їхні жінки нашили жупанів і барвистих плащів, а економ фон Кінаста записував ці дані у своїх рубриках, призначених на зерно, в’язанки льону, картоплю й худобу. Теслярі ж у маленькому Кунцендорфі будували обложну машину, високу, як дерево, на дерев’яних колесах.
І паралельно до цих приготувань узявся фон Кінаст за найважливішу справу — будування Єрусалима.
Предком фон Кінаста був нібито Ґотфрід Лотарингський, так принаймні вважали в родині. І якщо правдою було, що кров має якусь власну пам’ять, то зрозумілим ставало те, що бачив фон Кінаст, як тільки заплющував очі, як тільки внутрішньо заспокоювався. Міг-бо побачити під повіками образ золотого міста, що простяглося під сонцем у пустелі. Високі мури, вежі, брами, шпилі костелів і бані мінаретів. Велике золоте тістечко, подане на тарелі світу.
Перенести цю візію на вогкі шльонські луки… Ще до того ж знайшов місце, вражаюче — як йому здавалося — схоже на рельєф тих теренів. На сході й південному сході — дві глибокі долини й струмок, який з дня на день робився Кедроном, на південному заході — гора, яка може вдавати Сіон. А до всього, це місце було прекрасно видно з терас замку, було сценою, ніби Бог сприяв задумові фон Кінаста, так досконало розмістивши його замок.
До роботи, отож, рушили теслярі, будуючи імітацію святого міста. Властиво, вона мала складатися з самих лише стін, і то значно зменшених, середина міста буде умовною, не йшлося ж бо про саме місто, а про його здобуття. Зате збудували башти — Вежу Давида, трохи меншу Браму Ірода і Яффську Браму на західній стороні.
На кінець листопада Єрусалим вже був готовий. У цей зимовий час, темний і холодний, селяни, які й так не мали що робити, вивчали свої ролі. Робертом із Нормандії став Ганс Годіш, коваль, хлоп могутньої статури, з довгою густою бородою. Під час примірювання обладунку він виглядав як справжній рицар, хоча, не навиклий ходити в черевиках, рухався досить незграбно. Робертом із Фландрії зробив фон Кінаст Опіца, батька отієї гарної рудоволосої Осени. Раймондом із Тулузи став селянин зі Штенау; здається, лиш він один дуже перейнявся своєю роллю, а ще й виявився хлопом кмітливим і метким, до того ж обдарованим акторськими здібностями. З Танкредом були самі лиш клопоти, бо призначений на цю роль хлоп захворів на Різдво і вже під Новий рік помер, тому поспіхом шукали йому заміну. Ну, і Ґотфрід Лотарингський. Фон Кінаст мав сильну спокусу, аби самому стати актором і приєднатися до штурму, але його дружина вирішила, що не годиться шляхтичеві бігати по полях із хлопами, тому він наказав зіграти цю роль своєму секретареві, далекому родичеві, незважаючи на його — секретаря — приховуване небажання.
Що стосується невірних, то як тільки селяни довідалися, ким вони є, ніхто з них не схотів бути поганином, нехай навіть кілька годин. Тому фон Кінаст призначив на становище оборонця Єрусалима фатимідського намісника Іфтіхара одного смаглявого парубка з фільварків, по селах же зробив примусовий набір, так що кожне повинно було виставити, подобалось це йому чи ні, п’ятнадцять невірних.