Перші проби почали вже перед Різдвом, коли снігу ще не було, а вся будова витворювала марне, сумне враження.
Може, це було зумовлено темним грудневим низьким небом, яке отиралось об гірські вершини, може, коротким днем, який ледь-ледь і безсило дотягав до полудня, а потім безкінечно довго відмирав у нерішучих припливах мороку, але в кожному разі фон Кінаста обсіли сумніви. Чи зуміє він покерувати такою великою групою людей? Чи вдасться йому провести штурм? Чи зможуть оті повільні, ледачі голодранці перетворитися раптом у рицарів?
А тут вже оркестр розучував урочисту музику, вже різали волів і баранів, заячі тушки ставали ламкими на морозі, пір’я зі скубаної птиці встеляло підлогу кухні. Що ж з того? Селяни на пробах були млявими, брьохалися в грязюці, падали, не хотіли бігти, ніяк ні до чого не докладалися, чекаючи тільки, коли відпустить їх нарешті додому. З якою злістю думав він про них, який гнів викликала у нього ця бездумна людська худоба. Чи, може, люди були колись іншими, якщо вирушали в далеку подорож до Гробу Господнього, якщо мали в душі щось більшого, аніж тільки жерти й злягатися в задушливих, низьких хатах? Він збирав їх біля стаєнь і говорив з ними, як з дітьми, а вони переминалися з ноги на ногу, тоскно дивилися на свої хати отам далі, кашляли. Він розповідав їм, найпростіше, як міг, про шляхетність пориву серця, який дозволив цвітові християнського рицарства, а також людям нижчих станів, жінкам і дітям вирушити в незнане, через моря і землі, щоби з допомогою Господа відібрати з рук невірних Святе Місто. І барвисто описував їм труднощі подорожі, пустий пейзаж, дикість пустелі, хитрощі поган. Розповідав їм про нестерпну спеку і червоний пил, який в’їдався в усі щілинки тіла. І спрагу, і голод, і чудеса, які бували частіше, ніж сьогодні — бо ми живемо у яловий, ніякий час, наша віра схожа на пліснявий хліб. Говорив їм, найпростіше, як тільки міг, що оце ж вони мають нагоду зіграти містерію здобуття вічної таємниці, подібно як кожна свята меса є участю у справі Воскресіння. Тому, якщо вони зіграють здобуття Міста, то це буде так, немовби справді здобували його у славі, немов були там присутні, немов народилися не зараз, коли світ хилиться до свого кінця і нічого цікавого вже не станеться, а значно раніше, коли він повнився чудесами, а присутність Бога була у кожній події, кожного дня, щоденно. Вони ж, глухі, під час наступної проби здавалися ще неповороткішими, ще ледачішими, тож мусив підвищувати на них голос, а морозне повітря несло його злість понад тлумом і відбивало від темних ялинових стін. Йому легше було би переконати нерухомі дерева, щоби рушили до бою.
Одна зі святкових ночей принесла вирішення. І це був не сон, а безсоння, бо саме воно виносить на світ найкращі ідеї. Фон Кінаст неспокійно крутився на французьких простирадлах, щораз більше занепокоєний, бо вже почали з’їжджатися гості, й усе здавалося готовим, крім акторів. Як же зробити, щоби битва була повна завзятости, щоби виглядала, як справжня? Щоби їм залежало. Щоби хотіли. Лежав, а перед його очима поставали всі можливі види поразки, аж почав жалкувати, що взагалі прийшла йому в голову ця шалена думка. І раптом побачив усе з іншого боку. Що нічого не можна мати повною мірою, якщо не принести якоїсь жертви, що світ, по суті, схожий на купецьку контору — щось за щось. Що хлопам потрібна інша мета, окрім духовної, якщо вони ту духовну мають за ніщо; повинні знати, що здобувають у штучних мурах несправжнього Єрусалима щось цінне для себе, чого жадають і прагнуть над усе. І він мусить їм це дати.
М’ясо. Печені свинячі туші, довжелезні ковбаси, вуджені шинки у мотузяних сорочечках, фляки, начинені рубленою печінкою, каша, варена з кров’ю, напхана в оболонки від шлунків.
Дійство призначили на Трьох Королів. Протягом свят випало багато снігу, який перетворив голу будівлю в казкове місто. Вже попереднього дня з’їхалися сотні гостей зі Шльонська, Помор’я, Саксонії і Чехії, а святкування почалося великим балом. Пари рухались у танці барвистою вервечкою, звуки музики долинали у кожен куточок Ратенського замку. Лилося в келихи райнське вино. Було пиво з Чехії і міцна горілка зі сходу, яка найкраще розігрівала взимку вистиглі тіла. Сила-силенна хліба, і масла, і сирів, і різноманітних виробів із тіста, і фруктів, з таким трудом завезених з півдня, і риб — печених, смажених і варених, і полумисків з капустою, і жирної юшки з квасолі, і різних солодощів — усе це притягало погляди, але й розчаровувало. Очі гостей мимоволі, незважаючи на чудові розваги, шукали розкішних кшталтів баранячих стегон, кілець ковбаси, кусків смаженини, з яких спливав би жир. М’ясива не подавали. Гості тут і там, ще поки тверезі, відзначали пошепки цей дивний факт. Господаря вважали романтиком. Що ж, гостям не випадало вимагати м’яса, не випадало допитуватись у поблідлої господині, яка пригризала губи, коли вже внесуть полумиски. Потім у розпалі розваг ніхто вже не думав про їжу. Під ранок випари вина розмили усе, а втомлені розвагами тіла віддавалися безладним задоволенням сну.