Гліцинія
Знизу я чула кожен їх крок. Відколи вона вийшла заміж, я саме цим і займалася — підслуховувала, вистежувала їхні доріжки, підраховувала кроки й будувала з них хитрі конструкції образів. З кухні в кімнату, потім у лазничку, знову в кухню, знову в кімнату, спальня, рип великого ліжка, ще від моєї матері, а її бабусі, завширшки два метри, зі все ще пружним матрацом. Звичайно, я пізнавала її кроки (вони були швидшими й легшими) і його (часом човгав ногами, наче купила йому завеликі капці). Кроки розходилися й сходилися, зустрічалися й миналися. Я навіть зачиняла вікна, щоби краще їх чути, мені бо заважав навіть далекий передзвін трамваїв — тут недалеко було депо. Живемо ми на околиці у старому порядному районі котеджів, серед довоєнних будинків, оточених рослинами, як і оцей. Холодна сходова клітка, перший поверх, другий поверх. Я на першому, другий віддала їм.
Біля вхідних сходів росте величезна гліцинія, рослина гарна, але й розгнуздана. Розквітає щоліта, а видовжені грона її квітів звисають, як соски. Кожен пагін виростає щороку на метр, тому треба пам'ятати, щоби влітку не залишати відчиненими вікна й двері на балкон — пагони пхаються в дім, шукають більших дірок у неспокійній структурі фіранок, і маю таке враження, що вони хочуть добратися до меблів, всістися на стільцях за столом… Ах, я подала би цій рослині чай у своїх найкращих чашках, почастувала би масними турецькими тістечками.
До чаю, однак, я сідала сама, переводила погляд на стелю і там, по їх кроках, відтворювала усе їхнє життя. Нуднувате, одноманітне. Моя донька не вміла створити для нього якихось розваг. Коли там довго панувала тиша, коли не було ніякого руху, це означало, що дивляться телевізор — сиділи на канапі. Його рука на її плечі, стегном до стегна, на столику склянка з пивом, поряд її апельсиновий сік, розгорнута газета з телепрограмою. Вона, мабуть, підпилювала нігті (вона завжди була схибнута на своїх нігтях), а він читав. Тиша в кухні — отже, вони їдять. Щонайбільше шургання стільця, коли хтось із них підведеться по сіль. Шум води в лазничці — хтось із них купається. Я навчилася розпізнавати, хто саме — вона купалася швидше, він же стояв під душем значно довше, ніж видавалося потрібним. Що він міг там робити, тендітний і розчинний під струменем гарячої води, як гладеньке мило? Тер спину? Мив волосся? Нерухомо медитував над доріжками крапель води по голому тілу? Потім тиша, шум води стихав, мабуть, стояв перед дзеркалом і голився. Я навчилася докладно це бачити — намазував своє гарне обличчя кремом, а потім старанно знімав його бритвою, поки не з'являлася шкіра, гладенька й свіжа. З рушником на стегнах, босий, з крапельками води на спині він був відсвіжний. Тоді я уявляла собі, що на мить притуляюся до нього ззаду і що я безтілесна, що я його відчуваю, а він мене — ні. Він невинний, а я сягаю до його стегон. Але потім, після його гоління, завжди приходила вона, чуло натирала його кремом, тоді мусила провокувати його, засовувала руку під рушник, і тоді кроки вели до спальні й непомітно переходили у лагідне харчання старих пружин. Урешті-решт, вони були подружжям. Це нормально, казала я собі. Виходила в сад. Натягала ґумові рукавички й полола грядки. Робила пальцем дірки в землі й плювала в них. Обмацувала товсті жиласті корені далій. Мені паморочилося в голові, коли я надто швидко випростовувалась.
Моя донька — гарна темноволоса жінка, яка має в собі щось східне, немов уже через сам вигляд пахне мускусом. Довге, пряме, зовсім чорне волосся, орієнтальні очі (від батька). Моїй доньці двадцять шість років, але я знаю, що це лиш ілюзія. Насправді вона молодша — я була свідком, як вона затрималася у дозріванні, коли їй було сімнадцять, якоїсь ночі, якогось дня вона досягла піку і далі вже котилася в майбутнє по якомусь плато, як на ковзанах. І їй усе ще тих самих сімнадцять років, і помре вона сімнадцятирічною дівчиною.
Як тільки вона довідалася, що вагітна, то приходила до мене вниз, із відкритим за сьогоднішньою модою животом, надувала губи, ставала в характерній позі вагітної жінки і, вперши руки в боки, казала: «Мені недобре». Я робила їй чай або запарювала ромашку. Ще вона казала: «Олег так непокоїться про мене, він так любить мене». Однак, мала викидень. Він відвіз її до лікарні, повернувся, висів на телефоні, потім дзвенів пляшками на сходах і увечері пив пиво, дивлячись телевізор. Я принесла йому вечерю, пальцем розмішала йому чай, а потім облизала той палець. Вкладала його спати на канапі. Він дивився на мене знизу, здалеку. Я лиш розпустила йому шкіряний пасок; він пробелькотів «дякую» і заснув. Тієї ночі я сваволила у їхній квартирі. Розглядала гарненько складену в шафі білизну, косметику в лазничці, смуги від пальців на дзеркалі, поодинокі волосини у ванні, купки брудного одягу у кошику з лози, чорний шкіряний гаманець, який м'яко допасувався до його сідниць.