— Уві сні я вбиваю його щоночі, — зізнався Роберт. — Для нього замало і тисячі смертей.
На це Нед не знав, що відповісти. Помовчавши, він сказав:
— Нам слід повертатися, ваша милосте. Ваша дружина чекатиме.
— Хай Інші заберуть мою дружину, — кисло пробурмотів Роберт, та все ж важко затупав назад до виходу. — Ще раз почую про «милість», наколю твою голову на шпичку. Ми начебто один одному не чужі!
— Я цього не забув, — спокійно відповів Нед.
Коли король змовчав, він попрохав:
— Розкажи мені про Джона.
Роберт похитав головою.
— Не пригадую, щоб колись хвороба занапастила людину так миттєво. На іменини мого сина ми облаштували були турнір; якби ти бачив Джона того дня, то заприсягся б, що він збирається жити вічно. А за два тижні по тому він лежав мертвий. Болячка спалила йому нутрощі, мов полум’я.
Король зупинився біля стовпа перед могилою якогось давно померлого Старка.
— Я любив того старого.
— Ми обидва його любили. — Нед хвильку повагався. — Кетлін непокоїться про сестру. Як Ліза переживає своє горе?
Роберт гірко скривився.
— Та якось недолуго, правду кажучи. Маю підозру, Неде, що після втрати чоловіка Ліза геть втратила і залишки глузду: хутко схопила хлопчика в оберемок і втекла назад до Гнізда, ще й проти моєї волі. А я ж сподівався віддати його на виховання Тайвинові Ланістеру до Кастерлі-на-Скелі. Джон не мав ані братів, ані інших синів. Хіба можна лишати малого з самими бабами?
Нед краще б довірив дитину отруйному гаспидові, ніж князеві Тайвину, та лишив свою думку при собі. Є старі рани, які не гояться з часом, а починають спливати кров’ю від бодай одного нерозсудливого слова.
— Жінка втратила чоловіка, — мовив він обережно. — Може, матір не бажає втратити сина. Хлопчик ще дуже малий.
— Малий, ще й хворобливий. Отакий у нас тепер князь Соколиного Гнізда, побийте мене боги! — вилаявся король. — Це ж уперше князь Тайвин погодився узяти до себе вихованця! Ліза мала б пишатися честю, адже Ланістери — великий і шляхетний дім. Та ні, вона й чути не схотіла, а тоді втекла просто посеред ночі, не спитавшись дозволу. Серсея шаленіла з люті.
Він глибоко зітхнув.
— Знаєш, а хлопця ж назвали не абияк, а на честь мене: Роберт Арин, отакої! Я заприсягнувся боронити його від усякого лиха. І як я мушу це робити, коли рідна матір вкрала його в мене з-під носа?
— Якщо бажаєш, я можу взяти його на виховання, — запропонував Нед. — Ліза має погодитися. Вони з Кетлін у дівоцтві були дуже близькі. І сама хай теж приїжджає.
— Щедре запрошення, друже, — відповів король, — та запізнє. Князь Тайвин уже дав згоду. Якщо хлопчик опиниться деінде, то буде тяжка образа для нього.
— Мене більше непокоїть доля небожа, ніж ображені почуття Ланістерів, — відказав на це Нед.
— Це тому, що ти не спиш із жодним з них, — засміявся Роберт.
Луна загомоніла між могилами, відбиваючись від склепіння стелі. Усмішка білозубо майнула у заростях рясної чорної бороди.
— Ех, Неде, — мовив він нарешті, — надто вже ти суворий, зроду і донині.
Король обійняв його рукою за плечі.
— Я гадав почекати з розмовою кілька днів, та бачу, що чекати безглуздо. Нумо ще пройдемося.
Вони вирушили назад дорогою між стовпів під поглядами сліпих кам’яних очей. Король не знімав руки з плеча Неда.
— Ти маєш дивуватися, чого я врешті-решт вибрався до Зимосічі після стількох років.
Нед мав свої підозри, та не висловлював їх.
— Напевне ж задля втіхи від мого товариства, — безтурботно відповів він, — а ще заради Стіни. Вам треба побачити її, ваша милосте, пройтися верхівкою, побалакати з тими, хто там служить. Від колишньої Нічної Варти, на жаль, залишилася сама тінь. Бенджен каже…
— Невдовзі сам почую, що каже твій брат, — перебив король. — Якщо не помиляюся, Стіна стояла, де стоїть, вісім тисяч років, еге ж? Напевне почекає ще трохи. Маю більш нагальні турботи. Настали важкі часи, і мені потрібні біля себе вірні люди. Такі, як Джон Арин. Він був князем Соколиного Гнізда, Оборонцем Сходу, Правицею Короля. Нелегко замінити таку людину.
— Але ж його син… — почав Нед.
— Його син успадкує Соколине Гніздо з усіма статками, — відрізав Роберт. — І по тому.
Нед був здивований. Він зупинився, здригнувся і повернувся до короля, мимоволі прохопившись: