Джон кинув на Ар’ю цікавий погляд.
— Хіба ти не маєш зараз сидіти над шиттям, сестричечко?
Ар’я висолопила на нього язика.
— Я хотіла подивитися, як б’ються.
Він посміхнувся.
— То лізь сюди.
Ар’я видерлася на підвіконня і всілася поруч із братом під супровід хору з глухих ударів та зойків знизу з двору.
На її розчарування, у дворі якраз навчалися молодші хлопчаки. На Брана накрутили стільки повсті, наче периною підперезали, а опасистий і без того принц Томен став зовсім круглий. Вони пихкотіли, пирхали і лупцювали один одного обмотаними ганчірками дерев’яними мечами під пильним наглядом пана Родріка Каселя — огрядного, мов барило, майстра-мечника з пишними сивими баками на всі щоки. З десяток малих та дорослих глядачів підбадьорливо гукали до суперників; серед них найгучніше лунав Роббів голос. Коло нього Ар’я помітила Теона Грейджоя з золотим кракеном свого дому на темному жупані та скривленим від презирливої зверхності обличчям. Обидва бійці вже хиталися, і Ар’я вирішила, що двобій почався давно.
— Трохи виснажливіше за шиття, — відзначив Джон.
— І трохи цікавіше за шиття теж, — не розгубилася Ар’я.
Джон вишкірився, потягнувся і скуйовдив їй волосся. Ар’я зачервонілася. Вони завжди були близькі одне до одного. Джон мав батькове обличчя так само, як і вона. А от решта дітей… Легкі на усмішку, з вогнем у волоссі, Робб, Санса, Бран і навіть Рікон вдалися у Таллі. Тому Ар’я, коли була меншою, боялася, що теж вродилася байстрючкою. Страхами своїми вона поділилася з Джоном, і той рішуче їх розвіяв.
— Чому ти не у дворі? — запитала Ар’я.
Він відповів слабкою посмішкою.
— Байстрюкам не дозволено шкодити юним принцам. Кожен їхній синець у навчальному дворі має бути завданий мечем законного нащадка.
— Ой…
Ар’ї стало соромно. Вона мала б сама здогадатися. Вже вдруге за сьогодні Ар’я подумала, що життя влаштоване дуже нечесно. Тоді вона поглянула, як її малий брат лупцює Томена.
— Я б теж могла не гірше за Брана! — заявила вона. — Йому ж тільки сім років, а мені дев’ять.
Джон роздивився її з висоти своєї чотирнадцятилітньої мудрості.
— Ти занадто кощава.
Він узяв її за руку і помацав м’язи, а тоді зітхнув і похитав головою.
— Маю сумнів, що ти колись піднімеш меча-півторака, не те що зможеш ним рубати.
Ар’я висмикнула руку і кинула на брата нищівний погляд. Тоді Джон знову скуйовдив їй волосся. Вони стали дивитися, як Бран з Томеном кружляють один навколо одного.
— Бачиш принца Джофрі? — запитав Джон.
Спершу вона його не помітила, а тоді знайшла позаду, в тіні високої кам’яної стіни. Він стояв оточений незнайомими хлопцями — напевне, молодими зброєносцями, бо ті мали на собі кольори Ланістерів і Баратеонів. Серед них було й кілька старших чоловіків — напевне, лицарів.
— Ану поглянь на герба в нього на вапенроку, — показав Джон.
Ар’я поглянула. На підватованому вапенроку принца було вигаптувано гербового щита. Гаптування, поза всяким сумнівом, було бездоганне. Розділений згори вниз герб ніс на одній половині вінчаного короною оленя королівського дому, а на іншій — лева Ланістерів.
— Ланістерівська пиха, — зауважив Джон. — Здавалося б, носи королівський знак, та й годі, якщо ти вже принц, але ж ні. Він сміє ставити дім матері поруч із батьківським.
— Але ж мати нічим не гірша! — заперечила Ар’я.
Джон гигикнув.
— То зроби те саме, сестричечко. Поєднай герби Таллі й Старків у своєму.
— Вовк із рибою в зубах? — Вона засміялася. — Вийде якась дурниця. А до того ж, якщо дівчині не дають битися, навіщо їй герб?
Джон знизав плечима.
— Дівчата можуть мати герб, але не меч. Байстрюки можуть мати меч, але не герб. Ці закони встановив не я, сестричечко.
Знадвору загукали. Принц Томен покотився пилюкою, марно силуючись встати. Товсто підбиті навчальні обладунки робили його схожим на перевернуту черепаху. Бран стояв над принцом з піднятим дерев’яним мечем, готуючись ударити знову, коли той стане на ноги. Чоловіки засміялися.
— Годі! — вигукнув пан Родрік.
Він дав принцові руку і поставив його на ноги.
— Добрий двобій. Леше, Донісе! Допоможіть їм зняти обладунки.
Тоді пан Родрік озирнувся.
— Принце Джофрі, Роббе, чи не бажаєте ще однієї сутички?
Робб, спітнілий з попереднього разу, рвучко виступив наперед.
— З радістю.