— Крулеріза, — мовив Нед.
Тож чутки виявились правдивими. Він розумів, що ось-ось ступить на слизький ґрунт.
— Поза сумнівом, він умілий та відважний воїн, — обережно почав Нед, — але його батько вже є Оборонцем Заходу, Роберте. Свого часу пан Хайме успадкує і цей титул. Але ніхто не може обороняти відразу схід та захід держави.
Він змовчав про головне, що його непокоїло: таке призначення віддавало половину війська держави до рук Ланістерів.
— Про того ворога я подбаю, коли він з’явиться на полі, — вперто відказав король. — Але князь Тайвин сидить собі у Кастерлі-на-Скелі живий-здоровий. І ще сто років там просидить. Навряд чи Хайме скоро отримає другий титул. Облишмо, Неде. Справу зроблено, камінь покладено.
— Ваша милосте, можу я казати відверто?
— Та вже ж я тобі рота не закрию, — пробурчав Роберт.
Вони саме їхали високою бурою травою.
— Чи можна довіряти Хайме Ланістерові?
— Він брат-близнюк моєї дружини, присяжний брат Королегвардії. Я маю владу над усім його життям, статками та честю.
— Аерис Таргарієн мав над ним таку саму владу, — нагадав Нед.
— Чого б це мені йому не довіряти? Він зробив усе, про що я його просив. Його меч серед інших здобув мені той самий престол, де я сиджу.
«Його меч найбільше за всі інші заплямував той самий престол, де ти сидиш» — подумав Нед, та не випустив ці слова назовні.
— Він дав обітницю захищати життя свого короля ціною власного. А тоді перерізав тому королеві горлянку мечем.
— Хай йому семеро дідьків, хтось же мав убити того Аериса! — вигукнув Роберт, зненацька зупиняючи коня біля стародавнього поховання. — Якби не Хайме, тоді я або ти.
— Ми не були присяжними братчиками Королегвардії, — відповів Нед. Хай Роберт чує усю правду просто зараз, вирішив він. — Пам’ятаєте Тризуб, ваша милосте?
— Я там корону здобув. Гадаєш, міг забути?
— Раегар тебе поранив, — нагадав Нед. — Тож коли таргарієнівське військо піддалося і побігло, честь переслідування випала мені. Залишки війська Раегара втекли до Король-Берега. Ми наступали їм на п’яти. Аерис засів у Червоному Дитинці з кількома тисячами вірних престолові. Я очікував побачити зачинену браму.
Роберт нетерпляче струснув головою.
— Натомість ти побачив, що наші люди вже оволоділи містом. То й що?
— Не наші люди, — терпляче виправив Нед. — А ланістерівці. Над мурами майоріли леви Ланістерів, а не вінчаний короною олень. До того ж місто здобули зрадою.
На той час війна шаленіла вже рік. Більші й менші пани стікалися до корогв Роберта, хоча багато хто залишився вірним Таргарієнам. Могутні Ланістери з Кастерлі-на-Скелі, Оборонці Заходу, залишалися осторонь боротьби, однаково зневажаючи заклики до зброї від королівської сторони та від бунтівних князів. Мабуть, Аерис Таргарієн вирішив, що його боги відповіли на молитви, коли перед брамою Король-Берега з’явився князь Тайвин Ланістер з дванадцятьма тисячами війська і проголосив себе вірним престолові. Отож навіжений король і скоїв свій останній навіжений вчинок — пустив до міста левів, що стояли перед брамою.
— Таргарієни добре вміли карбувати таку монету, як зрада, — мовив Роберт, знову починаючи гніватись. — Ось Ланістери йому і заплатили нею ж, та й по заслузі. Особисто мій сон це не тривожить.
— Тебе там не було, — мовив Нед з гіркотою в голосі. Після чотирнадцяти років життя у брехні тривожний сон став для нього звичним. — Та перемога була безчесна.
— Інші на твою честь! — вилаявся Роберт. — Хто з Таргарієнів мав хоч краплю честі? Сходи до своєї крипти і спитай Ліанну про драконячу честь!
— Ти помстився за Ліанну на Тризубі, — відповів Нед, зупиняючись біля короля.
«Обіцяй мені, Неде» — шепотіла вона.
— Та це її не повернуло. — Роберт вдивився у сіру далину. — Кляті боги дарували мені марну перемогу. Корону… а я молив їх про дівчину. Про твою сестру, живу, здорову… і знову мою, як це мало бути. Я питаю тебе, Неде, нащо мені здалася та корона, коли боги кепкують з молитов хоч королів, хоч скотарів?
— Не можу казати за богів, ваша милосте… тільки за те, що я знайшов у престольній палаті того дня, — відповів Нед. — Аерис лежав на підлозі у калюжі власної крові. Його драконячі голови витріщалися зі стін, а навкруги роїлися ланістерівці. На Хайме було біле корзно Королегвардії поверх золотого обладунку. Навіть меча — і того йому визолотили. Він сидів на Залізному Престолі, вищий від усіх своїх лицарів, у шоломі в подобі лев’ячої голови. Блискуче було видовище.