— Так,— похмуро мовив Нед, сідаючи в крісло біля коминка.— Кетлін, тобі ліпше залишитися тут, у Вічнозимі.
Його слова пронизали її серце холодом.
— Ні,— заперечила вона, зненацька злякавшись. Це що, кара? Не бачити більше його обличчя, не відчувати на собі його долонь?
— Так,— мовив Нед таким тоном, що ясно було: сперечатися немає сенсу.— Поки я буду в Роберта на побігеньках, тобі замість мене доведеться правити Північчю. У Вічнозимі завжди має лишатися хтось зі Старків. Робу вже чотирнадцять. Скоро він стане по-справжньому дорослим. Йому слід навчитися правити своїми землями, а мене, щоб учити його, тут не буде. Візьмеш його до себе в раду. Коли прийде його час, він має бути готовий.
— З божої волі, не прийде ще багато років,— промурмотів мейстер Лувін.
— Мейстре Лувіне, вам я довіряю, як рідному. Підказуйте моїй дружині в усіх справах — і великих, і малих. Учіть мого сина всього, що він мусить знати. Зима на підході.
Мейстер Лувін серйозно кивнув. Запала мовчанка, і лише за деякий час Кетлін знайшла в собі мужність запитати про те, чого вона найбільше боялася:
— А як буде з іншими дітьми?
Підвівшись, Нед пригорнув її і зблизька зазирнув їй в обличчя.
— Рикон зовсім маленький,— сказав він лагідно.— Він залишиться тут з тобою і Робом. Решту я візьму з собою.
— Я цього не витримаю,— затремтіла Кетлін.
— Ти повинна,— мовив він.— Санса має вийти заміж за Джофрі, тепер це ясно, нам не можна давати їм підстави сумніватися в нашій відданості. А Арії давно вже час навчитися манерам південного двору. За кілька років і вона буде дівка на виданні.
На півдні Санса засяє по-справжньому, подумала про себе Кетлін, та й, бачать боги, Арії не зашкодить трохи виховання. Хай і неохоче, але в душі вона згодилася їх відпустити. Але не Брана. Брана вона ніколи не відпустить.
— Так,— сказала вона,— але будь ласка, Неде, якщо ти кохаєш мене, дозволь Бранові лишитися у Вічнозимі. Йому ще й вісьмох років немає.
— Мені було вісім, коли батько відіслав мене за годованця в Гніздо,— мовив Нед.— Сер Родрик каже, що між Робом і королевичем Джофрі натягнуті стосунки. А це недобре. Бран може стати між ними містком. Він милий хлопчик, багато сміється, його легко полюбити. Нехай росте серед королівських нащадків, нехай стане їхнім другом, як Роберт став моїм. Так наш дім буде у більшій безпеці.
Він мав рацію, Кетлін це усвідомлювала. Але від цього біль не зменшувався. Вона втратить усіх чотирьох: Неда, обох дівчат і її любого й люблячого Брана. Їй залишаться тільки Роб і маленький Рикон. Вона вже почувалася самотньою. Вічнозим — величезний замок.
— Тоді не пускай його до мурів,— хоробро сказала вона.— Ти ж знаєш, як Бран любить лазити.
Сльози не встигли покотитися з її очей — Нед зцілував їх.
— Дякую, міледі,— прошепотів він.— Це важко, я знаю.
— А що буде з Джоном Сноу, мілорде? — запитав мейстер Лувін.
На саме його ім’я Кетлін напружилася. Відчувши, що в ній закипає лють, Нед відсунувся.
У багатьох чоловіків є байстрюки. Кетлін змалечку це знала. Тож у перший рік після заміжжя вона не здивувалася, дізнавшись, що у Неда народився син від якоїсь дівчини, що з нею він познайомився під час походу. Зрештою, у нього є чоловічі потреби, та й з дружиною він цілий рік не бачився: Нед пішов на південь на війну, а Кетлін у цей час залишалася в безпеці у Річкорині. Вона більше думала про Роба, немовля в неї біля грудей, ніж про чоловіка, якого до ладу і не знала. Тож вона була не проти, що він між битвами знаходить собі розраду. А якщо в нього раптом народиться дитина, вона вважала, йому слід про неї подбати.
Але він не просто подбав. Старки не такі, як інші. Нед забрав байстрюка з собою додому й на всю Північ оголосив, що це його син. Коли нарешті війна скінчилася й Кетлін вирушила до Вічнозиму, Джон із мамкою вже мешкали там.
Це її глибоко ранило. Про матір хлопчика Нед не сказав ані слова, але в замку секретів немає, і Кетлін чула, як покоївки переповідали одна одній плітки, які вони чули від солдатів чоловікового війська. Пошепки згадувалося ім’я сера Артура Дейна на прізвисько Ранковий Меч, найлютішого з сімох лицарів королівської варти Ейриса Таргарієна, якого лордійчук поклав у сутичці сам-на-сам. Переповідали, як потім Нед приніс меч сера Артура його прегарній юній сестрі, яка очікувала в замку під назвою Зорепад на узбережжі Літнього моря. Леді Ашра Дейн, висока і білошкіра, мала вабливі фіалкові очі... Два тижні Кетлін збирала всю свою мужність, аж ось одної ночі в ліжку попросила чоловіка розповісти правду — попросила прямо в обличчя.
За всі роки їхнього спільного життя це був єдиний раз, коли Нед налякав її. «Ніколи не питайте мене про Джона,— сказав він крижаним голосом.— У його жилах тече моя кров, більше вам знати не потрібно. А я хочу дізнатися, від кого ви почули це ім’я, міледі». Вона присягалася коритися чоловіку, тому розповіла йому; відтоді всі плітки припинилися, й ім’я Ашри Дейн більше ніколи не звучало у Вічнозимі.
Хай хто була Джонова мати, а Нед, безперечно, палко її кохав, бо хоч які доводи наводила Кетлін, чоловік не погоджувався відіслати хлопця геть. Цього єдиного вона так і не змогла йому пробачити. З роками вона покохала чоловіка всім серцем, але так і не змогла полюбити Джона. Заради Неда вона б заплющила очі на дюжину байстрюків, хай тільки не потрапляють їй на очі. Але Джон завжди був на очах, і що доросліший він ставав, то більше був схожий на Неда — більше за всіх його законних синів. Від цього ставало чомусь тільки гірше.
— Джон має поїхати,— сказала Кетлін зараз.
— Вони з Робом дуже близькі, і я гадав...
— Він не може тут залишитися,— урвала його Кетлін.— Він твій син, а не мій. Я його не хочу.
Слова були різкі, вона це усвідомлювала, але ж це правда! Залишивши хлопця у Вічнозимі, Нед не зробить йому послуги.
— Ти ж розумієш, що я не можу взяти його з собою на південь,— з болем поглянув на неї Нед.— При дворі йому не буде місця. Хлопець з байстрючим прізвищем... Сама знаєш, як про нього казатимуть. Його всі цуратимуться.
Згнітивши серце, Кетлін проігнорувала безмовне благання у чоловікових очах.
— Подейкують, у твого друга Роберта в самого дюжина байстрюків.
— І жодного з них не бачили при дворі! — спалахнув Нед.— Ота Ланістерка про це потурбувалася. А як можеш бути такою жорстокою ти, Кетлін? Він іще хлопчик. Він...
Його охопила лють. Він би ще багато чого наговорив, і то гіршою, однак утрутився мейстер Лувін.
— Є інше рішення,— сказав він неголосно.— Кілька днів тому до мене підходив ваш брат Бенджен з приводу Джона. Схоже, хлопець бажає вбратися в чорне.
Нед мав шокований вигляд.
— Він хоче приєднатися до Нічної варти?
Кетлін нічого не сказала. Нехай Нед спершу сам про це поміркує — її слова зараз будуть недоречні. Водночас їй кортіло розцілувати мейстра Лувіна. Пропонований вихід був просто ідеальний. Бенджен Старк — побратим Нічної варти. Джон стане для нього сином, якого Бен ніколи не мав і не матиме. Одного дня хлопець теж прийме присягу. А значить, у нього теж ніколи не буде дітей, які б могли посперечатися з онуками Кетлін за Вічнозим.
— Служба на Стіні,— мовив мейстер Лувін,— це велика честь, мілорде.
— І навіть байстрюк може в Нічній варті досягнути висот,— зауважив Нед. Однак голос у нього і досі був стурбований.— Джон зовсім юний. Якби він попросив про це у дорослому віці, то одна справа, але чотирнадцятирічний хлопчик...
— Це важка жертва,— погодився мейстер Лувін.— Проте ми переживаємо важкі часи, мілорде. Його шлях буде не тяжчий за ваш чи вашої дружини.
Кетлін згадала трьох дітей, з якими їй доведеться попрощатися. Змовчати зараз було нелегко.
Нед мовчки відвернув довговиде обличчя й замислено визирнув у вікно. Але зрештою, зітхнувши, обернувся.
— Що ж, дуже добре,— мовив він до мейстра Лувіна.— Мабуть, це й на краще. Я побалакаю з Беном.
— Коли ми повідомимо Джона? — запитав мейстер.
— Коли далі не можна буде тягнути. Потрібно ще підготуватися. Раніше ніж за два тижні ми не будемо готові до від’їзду. Нехай Джон іще повеселиться останні кілька днів. Скоро літо промине, а з ним і дитинство. Коли прийде час, я сам йому скажу.