— Королевич це запам’ятає, маленький лорде,— попередив його Гончак. Під шоломом сміх його звучав, як гарчання в діжці.
— Дуже на це сподіваюся,— озвався Тиріон Ланістер.— А якщо раптом забуде, ти, як вірний пес, нагадай йому... Ти не знаєш, де мені шукати брата? — окинув він поглядом двір.
— Він снідає з королевою.
— А,— зронив Тиріон. Неуважно кивнувши Сандору Клігану, він, насвистуючи, рушив геть, витискаючи зі своїх опецькуватих ніг максимальну швидкість. Йому навіть шкода було лицаря, який сьогодні першим битиметься з Гончаком. Темперамент у цього чоловіка ще той.
У ранкових палатах гостьового будинку подали холодний і безрадісний сніданок. Джеймі з Серсі та дітьми сиділи за столом, перемовляючись приглушеними голосами.
— Роберт досі в ліжку? — запитав Тиріон, без запрошення всідаючись за стіл.
Сестра глянула на брата з виразом легкої відрази на обличчі, яка не сходила з нього ще з того дня, коли Тиріон народився.
— Король і не лягав,— повідомила Серсі.— Він з лордом Едардом. Він дуже близько до серця прийняв чуже горе.
— У нього велике серце, у нашого Роберта,— з лінивою посмішкою зронив Джеймі. Він узагалі мало що сприймав усерйоз. Тиріон знав про таку братову рису, тож пробачав її. За всі довгі й жахливі роки дитинства тільки Джеймі виказував йому бодай натяк на приязнь і повагу, і за це Тиріон ладен був пробачити йому що завгодно.
Наблизився слуга.
— Хліба,— звелів йому Тиріон,— і дві оті маленькі рибинки, і ще кухоль доброго темного пива, щоб запити. А, і ще трохи бекону. Засмаж до чорного.
Уклонившись, чоловік відійшов. Тиріон знову обернувся до родичів. До близнюків — чоловіка й жінки. Сьогодні вони й вигляд мали відповідний: обоє вбралися в темно-зелене під колір очей. Біляві кучері в обох створювали відчуття художнього безладу, а на зап’ястках, на пальцях і на шиях сяяли золоті прикраси.
Цікаво, подумав Тиріон, як воно — мати близнюка? Але вирішив, що йому краще не знати. Досить того, що доводиться щодня дивитися в дзеркало на себе. Мати ще й копію — про таке навіть подумати страшно.
— Є новини про Брана, дядьку? — заговорив королевич Томен.
— Вчора я навідався до нього в кімнату,— повідомив Тиріон.— Усе було без змін. Мейстер вважає, що це обнадійливий знак.
— Я не хочу, щоб Брандон помер,— боязко мовив Томен. Він був милий хлопчик, зовсім не схожий на брата, але, зрештою, не можна сказати, що й Джеймі з Тиріоном схожі, як дві краплі води.
— У лорда Едарда був брат, якого звали Брандон,— задумливо сказав Джеймі.— Один із заручників, яких стратив Таргарієн. Нещасливе ім’я.
— Ну, не таке вже й нещасливе,— мовив Тиріон. Слуга саме приніс йому тарілку, і Тиріон відірвав собі окраєць чорного хліба.
— Що ти маєш на увазі? — підозріло подивилася на нього Серсі.
— А те,— криво посміхнувся до неї Тиріон,— що бажання Томена може і справдитися. Мейстер гадає, що в хлопчика є шанси вижити,— зробив він ковток пива.
Мірселла щасливо зітхнула, а Томен нервово всміхнувся, та Тиріон спостерігав не за дітьми. Погляд, яким обмінялися Джеймі з Серсі, був миттєвий, однак від Тиріона він не сховався. Сестра одразу ж потупилася в стіл.
— Хіба це милосердно? Які жорстокі ці північні боги, що дозволяють хлопчикові так довго мучитися від болю!
— А що саме сказав мейстер? — запитав Джеймі.
Тиріон хруснув беконом. Хвильку замислено пожував й мовив:
— Сказав, якби хлопцю судилося померти, він би вже помер. Уже чотири дні без жодних змін.
— Бран видужає, дядьку? — запитала маленька Мірселла. Вона успадкувала від матері вроду, але не характер.
— Маленька, у нього після падіння спина поламана,— пояснив Тиріон,— і ноги. Йому підтримують життя водою з медом, бо в іншому разі він би помер з голоду. Якщо він колись отямиться, мабуть, зможе самостійно їсти, але вже ніколи не ходитиме.
— Якщо він колись отямиться,— повторила Серсі.— А це реально?
— Тільки богам відомо,— сказав Тиріон.— Але мейстер сподівається,— пожував він хліб.— Кажу вам, тільки завдяки тому вовку він іще досі живий. Звір день і ніч сидить у нього під вікном і виє. Його відганяють, а він знову повертається. Подейкують, одного дня мейстер звелів зачинити вікно, щоб стало тихше, і Бранові зразу погіршало. Коли вікно відчинили, серце в нього забилося ритмічніше.
Королева здригнулася.
— У цих тваринах є щось неприродне,— мовила вона.— Вони небезпечні. На південь з нами вони точно не поїдуть.
— Важко тобі буде їх зупинити, сестро,— мовив Джеймі.— Вони за дівчатами ходять, як хвостики.
Тиріон узявся до риби.
— То ви скоро їдете?
— Хотілося б швидше,— сказала Серсі та спохмурніла.— Чи скоро ідемо ми? — луною повторила вона.— А ти? Боги, тільки не кажи мені, що ти лишаєшся тут.
Тиріон знизав плечима.
— Бенджен Старк вертається до Нічної варти разом з братовим байстрюком. Я подумав, що непогано було би з’їздити з ними й поглянути на славнозвісну Стіну.
— Сподіваюся,— усміхнувся Джеймі,— ти не збираєшся вбратися в чорне, любий брате?
— Що? — засміявся Тиріон.— Я і целібат? Повії від Дорну до Кичери Кастерлі навколішках повзатимуть. Ні, я просто хочу видертися на Стіну й насцяти за край світу.
Зненацька Серсі звелася на ноги.
— Дітям не варто слухати цю бридоту. Томене, Мірселло, ходімо.
І вона квапливо вийшла з ранкових палат, а за її шлейфом потягнулися діти.
Холодними зеленими очима Джеймі Ланістер замислено роздивлявся брата.
— Старк не поїде з Вічнозиму, поки його син стоїть однією ногою в могилі.
— Поїде, якщо Роберт звелить,— заперечив Тиріон.— А Роберт звелить. У цій ситуації Едард Старк нічим не може зарадити хлопчикові.
— Він може урвати його страждання,— сказав Джеймі.— Якби йшлося про мого сина, я б так і вчинив. Це було б милостиво.
— Любий брате, раджу тобі таких пропозицій при лордові Едарді не висловлювати,— мовив Тиріон.— Йому це не сподобається.
— Навіть якщо хлопчик виживе, він залишиться калікою. Гірше ніж калікою. Це абсурд. Ліпше вже швидка смерть.
У відповідь Тиріон знизав плечима, що тільки підкреслило, які горбаті в нього плечі.
— До речі про абсурд,— мовив він,— дозволь не погодитися. Смерть жахливо остаточна, а життя повне можливостей.
— Ах ти маленький збочений куць! — посміхнувся Джеймі.
— Я такий,— визнав Тиріон.— Сподіваюся, хлопчик таки отямиться. Дуже цікаво дізнатися, що він розповість.
Братова усмішка скисла, як молоко.
— Тиріоне, любий брате,— сказав Джеймі похмуро,— іноді ти так поводишся, що я сумніваюся, на чиєму ти боці.
У Тиріона саме був повний рот хліба й риби. Ковтнувши міцного темного пива, щоб легше жувалося, він по-вовчому вишкірився до Джеймі.
— Джеймі, любий брате,— мовив він,— ти мене ображаєш. Ти ж знаєш, як я люблю нашу родину.
Джон
Джон помалу піднімався сходами, стараючись не думати, що це, можливо, востаннє. Поряд з ним безшумно ступав Привид. Крізь замкову браму пробивався сніг, а у дворі стояв гамір і колотнеча, але за товстими мурами й досі було тепло й тихо. Як на Джона, занадто тихо.
Опинившись на сходовому майданчику, він довгу мить стояв, боячись рушити далі. Привид тицьнувся йому в долоню. Це додало хлопцеві мужності. Випроставшись, він увійшов до кімнати.
Поряд із ліжком сиділа леді Старк. Уже два тижні вона ні вдень, ні вночі не виходила звідси. Ні на мить вона не залишала Брана. Сюди їй приносили їжу, тут стояв її нічний горщик, сюди ж помістили невеличке ліжко, на якому вона спала, хоча казали, вона заледве коли спить. Вона сама годувала сина сумішшю меду, води й трав, що й підтримувало в ньому життя. Жодного разу вона не вийшла з кімнати. Тому Джон тримався подалі.
Але тягнути вже не було куди.