Поговорити не було з ким. Хал Дрого викрикував накази та кпив зі своїх кровних вершників, які сиділи внизу, реготав на те, що вони кричали у відповідь, але майже не дивився на Дані, яка сиділа поруч. У них не було спільної мови. Вона геть не розуміла дотрацької, а хал Дрого вивчив хіба кілька слів з валірійського суржику, яким розмовляли у вільних містах, і зовсім не знав загальної мови Сімох Королівств. Дані радо побалакала б навіть з Іліріо та з братом, але вони сиділи надто далеко внизу.
Отак вона і сиділа у весільних шовках, тримаючи в долонях кухлик вина з медом, боячись їсти й про себе промовляючи одне й те саме: «Я кров од крові дракона. Я Данерис Штормороджена, королівна Драконстону, кров і сім’я Ейгона Завойовника».
Сонце подолало чверть свого небесного шляху, коли Дані вперше в житті побачила смерть людини. Під бій барабанів жінки танцювали для хала. Дрого спостерігав за ними з байдужим виразом на обличчі, але очі його стежили за їхніми рухами, і час до часу він кидав униз бронзову бляшку, за яку жінки одразу починали битися.
Вояки теж дивилися танці. Нарешті один з них увійшов у коло танцівниць, ухопив одну з жінок за руку, штовхнув її на землю й просто там виліз на неї, як жеребець вилазить на кобилу. Іліріо попереджав, що таке може трапитися. «Дотраки паруються, як звірі в зграї. В халасарі немає поняття приватності, гріха чи сорому, як у нас».
Збагнувши, що саме відбувається, Дані відвела очі, аж тут наперед виступив іще один вояк, потім другий, третій, і незабаром відвертатися вже не було куди. А потім одразу двоє вояків захотіли одну й ту саму жінку. Почувся крик, хтось когось штовхнув, і не встигла Дані кліпнути оком, як вояки оголили криві арахи — напівшаблі-напівкоси з гострющими лезами. Почався танок смерті: вояки кружляли один навколо одного, стикалися, наскакували, розкручуючи шаблі над головою і з кожним ударом обсипаючи суперника образами. Ніхто й не ворухнувся, щоб утрутитися.
Закінчилося все так само миттєво, як і почалося. Арахи стикалися так швидко, що Дані не могла за ними встежити, один з вояків заточився, а другий широко розмахнувся шаблею. Криця вгризлася в плоть дотрака трохи вище пояса, розтинаючи від хребта до пупка, і в пилюку вивалилися нутрощі. Переможений помер, а переможець ухопив першу-ліпшу жінку — навіть не ту, за яку вони посварилися,— і просто там осідлав її. Раби прибрали тіло, і танці продовжилися.
І про це магістр Іліріо попереджав Дані. «Дотрацьке весілля щонайменше без трьох смертей не вважається за забаву»,— казав він. Мабуть, її весілля було особливо благословенним: до вечора померло з дюжину людей.
З кожною годиною страх Дані тільки зростав, і скоро вона вже ледве стримувалася, щоб не заверещати. Вона боялася дотраків з їхніми чужими й жахливими звичаями,— здавалося, це звірі в людській шкурі, а не справжні люди. Вона боялася брата — боялася того, що він зробить, коли вона йому чимось не догодить. Та понад усе вона боялася того, що має сьогодні статися під зоряним небом, коли брат віддасть її кремезному велетню, котрий зараз сидить поряд з нею, напиваючись з обличчям нерухомим і жорстоким, як бронзова машкара.
«Я кров од крові дракона»,— повторила собі Дані.
Коли нарешті сонце скотилося зовсім низько, хал Дрого плеснув у долоні, і зненацька стихли і барабани, і крики, і бенкет. Підвівшись, хал Дрого поставив Дані на ноги. Прийшов час подарунків для нареченої.
А після подарунків, як вона знала, прийде час першого кінного виїзду й виконання шлюбного обов’язку. Дані постаралася відкинути цю думку, але не змогла. Щоб не так тремтіти, вона обхопила себе руками.
Брат Вісерис подарував їй трьох служниць. Дані знала, що йому це нічого не коштувало: понад усякий сумнів, це Іліріо дав дівчат. Іррі та Джикі мали мідну шкіру й мигдалеві очі, як у всіх дотраків, а Дорея була з Ліса: це зраджували русяві коси та блакитні очі.
— То не прості служниці, люба сестро,— пояснив брат, коли дівчат одну по одній вивели вперед.— Ми з Іліріо особисто вибрали їх для тебе. Іррі навчить тебе верхової їзди, Джикі — дотрацької мови, а Дорея — жіночого мистецтва кохання,— посміхнувся він, не розтуляючи вуст.— Вона дуже вправна, ми з Іліріо обоє можемо це засвідчити.
Сер Джора Мормонт вибачився за свій подарунок.
— Це дрібничка, королівно: все, що може собі дозволити вигнанець,— мовив він, викладаючи перед нею стосик старих книжок. Це були пісні й легенди Сімох Королівств, написані загальною мовою. Дані від усього серця подякувала йому.
Магістр Іліріо муркнув якийсь наказ, і четверо дебелих рабів кинулися вперед, щоб піднести величезну кедрову скриню, окуту бронзою. Відкинувши віко, Дані виявила всередині гори найвишуканішого оксамиту й дамасту з вільних міст. А згори, в гніздечку з м’якої тканини, лежало трійко здоровезних яєць. Дані затамувала подих. Такої краси вона в житті не бачила: всі яйця були різні, з такими яскравими візерунками, що спершу їй здалося, ніби вони всипані самоцвітами, а ще важкі — підняти яйце Дані могла тільки обіруч. Коли вона обережно підхопила одне, очікуючи, що зроблене воно з тонкої порцеляни й делікатної емалі, а може, і з гутного скла, виявилося, що воно тяжке — наче з каменю висічене. Шкаралупа була вся помережана крихітною лускою, і коли Дані покрутила яйце в пальцях, воно засяяло в промінні призахідного сонця, як гладенький метал. Одне яйце було темно-зелене з бронзовим відливом, який з’являвся та щезав залежно від того, як Дані поверне яйце. Друге було кремове з золотими прожилками. А третє чорне — чорне як нічне море, і світилося воно черленими брижами й вирами.
— Що це? — зачудовано запитала вона приглушеним голосом.
— Драконові яйця з Тінявих земель, що лежать ген за Ашаєм,— пояснив магістр Іліріо.— За віки вони стверділи на камінь, але й досі сяють красою.
— Який скарб!
Дані чула перекази про такі яйця, але в житті не бачила жодного, та й не сподівалася побачити. Це був справді щедрий дарунок, хоча Іліріо, Дані знала, міг дозволити собі щедрість. Адже він отримає ціле багатство — і кіньми, і рабами — як свою частку за те, що продає її халові Дрого.
Халові кровні вершники за традицією піднесли їй три види зброї, і то чудовної. Гаго подарував їй довгий шкіряний батіг зі срібним руків’ям, Коголо — величний арах, інкрустований золотом, а Кото — лук з драконової кістки з загнутими кінцями, більший за неї саму. Магістр Іліріо й сер Джора навчили її, що за традицією вона має відмовитися. «Цей подарунок для великого воїна, о крове од крові моєї, а я всього-на-всього жінка. Нехай чоловік мій володіє ними за мене». Таким чином хал Дрого отримав «подарунки для нареченої» собі.
Інші дотраки теж зробили чимало подарунків: їй підносили черевички, коштовності, срібні кільця, які вплітають у коси; пояси з бляшок, фарбовані безрукавки і м’які хутра; пісочні шовки й збаночки з парфумами; голки, пера й крихітні пляшечки з червоного скла; а ще мантію, пошиту зі шкурок тисячі мишей.
— Чудовий дарунок, халесі,— сказав про останній дар магістр Іліріо, пояснивши Дані, що це таке.— Щасливий.
Подарунки горами громадилися навколо неї — стільки всього вона й уявити не могла, та й не потребувала.
Останнім дарунок нареченій підніс хал Дрого. Щойно хал кудись відійшов, над табором в очікуванні зависла мовчанка — спершу стихло все в центрі, а тоді тиша покотилася до самих границь халасару. Коли ж хал повернувся, юрма дарувальників розступилася — і він підвів нареченій коня.
Це була молоденька кобилка, жвава й чарівна. Дані трохи зналася на тваринах і одразу зрозуміла, що ця кобила не проста. У ній вгадувалося щось таке, від чого в Дані перехопило подих. Кобила була сіра, мов зимове море, зі срібною як дим гривою.
Дані нерішуче потягнулася до неї й погладила по шиї, а тоді запустила пальці в срібну гриву. Хал Дрого сказав щось по-дотрацькому, й магістр Іліріо переклав:
— Срібло до срібла твоїх кіс, каже хал.
— Вона красуня,— пробурмотіла Дані.
— Це гордість халасару,— пояснив Іліріо.— Звичай вимагає, щоб халесі їздила на коні, гідному її високого місця поруч з халом.
Зробивши крок уперед, Дрого поклав долоні Дані на талію. І, піднявши її легко, мов дитину, всадовив у дотрацьке сідло — набагато менше за ті, до яких вона звикла. На якусь мить вона невпевнено застигла. Про цю частину обряду їй ніхто не розповідав.