У його списку залишалися ще мінеральна вода, м’ятний чай, паперові серветки, туалетний папір та рідина для миття жирного посуду. Усе це можна було зібрати та покласти до візка за три хвилини, але Володимир уже не поспішав. Він перебував під враженням від дивного випадку, і не так від «викрадення» чужого візка, як від тотожності обраних продуктів, котра наводила його на думки про можливість інших співзвучностей із цією дамою.
Жінка теж видалася йому досить цікавою. Він не назвав би її худорлявою, але ознак зайвої ваги, яку Володимир вважав результатом недисциплінованості, не було. Світле волосся підібране та заколоте на потилиці. Така зачіска виявляла жіночність та охайність її власниці. Одяг не був ні виклично-яскравим, ні занедбаним. Відчувалася рівновага і почуття міри, баланс у всьому. Володимир прочитав багато розумних книжок, підкреслив у них безліч мудрих думок та чужих висновків, зробив чимало власних спостережень і навряд чи помилявся в цьому випадку.
Набір продуктів, подібний до його власного раціону, дозволяв припустити, що дама, швидше за все, самотня. Він добре пам’ятав, як стояла годинами «біля мартена» колишня дружина, коли їх у сім’ї було троє. І сама любила попоїсти, та й двоє мужчин переробляли продукти досить активно.
«Шкода, не встиг поглянути, чи має вона обручку», – подумав Скарабеєв і сам здивувався своїй несподіваній практичній цікавості до незнайомки.
Раптом усвідомивши, що співзвучна йому особа може вислизнути через одну з багатьох кас, поки він не поспішає добирати товари за списком, Володимир тріпнувся, почав озиратись і чомусь занервував. У скронях йому застукотіло, він подумав, чи не прийняти гомеопатичну пігулку від тиску, круглу коробочку з тими ліками він носив у нагрудній кишені. Та натомість, не зупиняючись, швидко покотив візок до рядів побутової хімії та паперової продукції. Між тим Володимир стріляв очима праворуч-ліворуч, виглядаючи бордову куртку з пухнастим коміром. Не помічаючи навкруги нікого, він швидко закинув до візка рідину для миття посуду, пакет серветок, пару рулонів туалетного паперу з дірочкою для держачка та рушив до касового ряду.
Дами ніде не було. Володимир схитрував: вийшовши з господарчого відділу, який закінчувався біля останньої в довгому ряду каси, він не рушив до неї розраховуватись, а покотив візок уздовж усіх кас, поглядаючи на покупців, котрі наблизилися до етапу розрахунку. Він пригадав, що список у жінки був невеликим, тому навряд чи вона блукатиме довго. Та й промовила: «Мені абсолютно ніколи…»
«Десь тут, десь тут має бути, – схвильовано сканував він очима невеликі черги біля кожної каси, але знайомого силуету ніде не бачив. – Невже проґавив? Невже пішла?!»
Володимир зітхнув, іще раз озирнувся і став до передостанньої каси. У голові його прокручувався короткий, але такий хвилюючий інцидент, виникали кореляції між окремими деталями, домальовувався образ, моделювався характер незнайомки…
Аналітично-творчу роботу його мозку перервав дзвінкий дівочий голос, який суворо велів комусь під’їхати через п’ять хвилин на парковку супермаркету та допомогти винести і завантажити покупки. Володимир озирнувся. Симпатична дівчина в яскравому різнокольоровому шарфі на чорній куртці та з шапкою кучерявого русявого волосся, тримаючи однією рукою мобільний, другою підтягла до себе візок. За звичкою Володимир оцінив його вміст і посміхнувся скептично-поблажливо.
У цілковитому безладі візок наповнювали пара довгих французьких булок, бляшанка з кільцями ананасу, рахат-лукум, шампунь, фарба для волосся, рідина для зняття лаку, упаковка декоративних свічок, пакет моркви, прозора коробочка з плодами ківі, банка згущеного молока, стаканчики з йогуртами, палка салямі, три пачки апельсинового соку, пляшка «Коли», пакет меленої кави, пляшка пива, кілька пакетів сухого грибного супу швидкого приготування, упаковка сосисок, шматок сиру, зефір у шоколаді, прикритий трьома плитками шоколаду без зефіру. Ліктем дівчина притискала до себе пару жіночих журналів та знову намагалася зателефонувати з мобільного.