Вельми вже для мене важливі сімейні цінності. Сімейні зради, розлучення, коханки, необдуманий секс – усе це, гадаю, великі життєві прикрощі. Я їх остерігаюся і нікому не бажаю… Ви так просто про це пишете… Чи не звинуватять вас, що не пропагуєте сімейних цінностей? Не знаю, що почерпнуть із роману молоді, хоча задуматися, звісно, є над чим…
Щодо композиції написання, то ідея чудова. Мені лише бракувало зв’язку між оповіданнями і реальними людьми. І обговорення були не вельми активними, як на мене, хоча… Ідея, певно, була в тому, до чого те читання привело…
Але якби та Жанна ну хоч трохи якось подумала перед тим, як зважуватися і просинатися вже з Андрієм! До речі, добре, що він таки приїхав до Києва, є надія, що в них із Жанною вийде справжня любов, запанує високість почуттів.
Тетяна Р., 47 років
Згадала і свої безперспективні та «безобов’язкові» відносини з жонатим чоловіком, який і досі залишився біля свого корита… Згадала всі марні надії, що, може, щось зміниться і він побачить у мені ту саму єдину, на все життя… Зараз розумію, що проживала свій урок: не можна вигадувати бажані події, а коли вони не справджуються, винити всіх, окрім себе.
Сьогодні згадую свого «вчителя» з великою подякою. Дякую Богу, що дає мені все це зараз бачити…
Юлія Л., 45 років
Нічого не коментую, але загалом це дуже зрілий твір – і сюжет, і динаміка, і герої. Знову жінки – господарі життя! Цей роман – тістечко тірамісу: смачно, легко, вишукано, просто й дуже закручено водночас, засвоюється організмом навіть після швидкого з’їдання!
Але кінець мені не сподобався, хочу позитиву, надії, мені шкода цього Віталія, як же йому далі жити, з ким?!
Петро Домаха, 58 років
«Рівень свободи визначається довжиною повідка» – ключова теза.
Віталій не виростає, не зцілюється. Скільки часу й грошей потратила «добра Хрещена» на навернення душевного євнуха до себе? Навіщо? Щоб помститися?
Нащо такий короткий поводок самцю такси? Виводити його на люди і тішити власне ego чи карму? А може, наступаючи на хвіст, радіти від скавуління… Мені сумно.
Паралельне читання не допомогло Жанні перекусити пересохлу пуповину стосунків із Віталієм.
Дещо перебільшеною виглядає екстраполяція Руслан-Віталій. Як на мене, пуповина розлетілася на друзки від нетипової поведінки Андрія й зародження справжніх почуттів.
А образ Лілі не виписався. Він схематичний і залишився в тіні.
Олена Жиглевич, 49 років
Відчуття від читання цього роману я порівняла б із в’язанням. Коли береш нитку, яка має перехід кольорів, і плетеш, і не знаєш, який візерунок отримаєш, а таки плетеш і не можеш зупинитися, настільки це цікаво, і солодко, і млосно, і гірко. Гірко, бо в кінці таки заплакала, що Віталій такий козел, як він не розуміє, що вся книжка про нього, все Життя про нього, а він собі там щось «логічно» мислить, і тупо рефлексує, і ніколи не втямить, що «ДВЕРІ НЕ ЗАМКНЕНІ, ЗАХОДЬ»…
На цю книгу можна ловити співзвучного мужчину! Ооо, але ж яка це рідкісна риба! Ооо, це ж яка вдала книга для такої цілі!
Страшенно хотілося дізнатися типологію за Скарабеєвим. Спостереження за вмістом кошика – супер, супертема, просто хіт! Можна за дисертацію сідати.
Несподіваний фінал першого оповідання. Після нього я зрозуміла, що вже не відірвуся, поки не прочитаю. Іще промайнула думка про короткометражні фільми – яке якісне кіно! А коли прочитала наступне і наступне оповідання – ціла стрічка з короткометражних вималювалася дуже чітко. Маю надію, ти даси комусь із режів почитати.
Різонув «Бювет». Тут, думаю, чоловікам дах знесе. Чіпляє так, що не замилиш нічим. «Дванадцять корів» – купа роздумів. Дуже просто, яскраво по-острівному і так ілюстративно.
А загалом класно вийшло. Ти ніби створила всі умови операційної, причому для всіх видів операцій. Народ сам лягає на стіл чи сідає, сам бере тільки йому потрібні інструменти і робить операцію там, де треба саме йому.
Книга не брага, а чудове, дороге, витримане, рідкісне за своїм кольором і букетом вино. Вдячна за запрошення скуштувати!
Не втрималася, дала почитати своїм знайомим, тож маєш іще дві реакції.
Відгук № 1 від моєї знайомої з трьома дітьми, яких вона ростить самотужки вже років десять.
Читається без перерви, не хотілося навіть іти по чай.
Сколихнуло стільки всього, купа асоціацій, навіть кіт із цинічним зауваженням. Кожен герой нагадує когось, був і один такий, який ходив по супермаркету і задивлявся в чужі кошики, а потім зі мною обговорював. І тоді я зрозуміла, що йому цікаве життя чуже, а своє якось не так і важить.