– Але не запитуй мене про Крістіну, – казав він іноді з лукавим виглядом.
– А що я маю про неї запитувати?
– Чи запитує вона в мене про тебе?
– А вона запитує про мене, доне Педро?
– Ні.
– Тож навіщо вся ця розмова?
– Річ у тім, що одного дня вона згадала про тебе.
Я зазирнув йому у вічі, чи він не кепкує з мене.
– І що ж вона сказала?
– Тобі не сподобається.
– Кажіть усе одно.
– Можливо, вона висловила свою думку трохи іншими словами, але, якщо я правильно її зрозумів, то вона не розуміє, як ти можеш проституювати себе, пишучи серіали примітивного ґатунку для двох сучих синів і занапащаючи свій талант і свою молодість.
Я почувся так, ніби Відаль устромив мені в шлунок холодний кинджал.
– Вона справді так про мене думає?
Відаль знизав плечима.
– Я знаю тільки, що за мене вона готова піти у вогонь й у воду.
Я працював щодня, крім неділі, яку присвячував блуканню вулицями, що завжди приводило мене до якогось шинку у кварталі Паралело, де не було проблем із тим, щоб знайти якусь самотню душу, котра, як і я, чогось чекала й на щось сподівалася. До наступного ранку, коли прокидався й знаходив у своїх обіймах незнайому жінку, я не усвідомлював, що всі вони дуже схожі одна на одну і кольором волосся, і манерою ходити, і рухами або поглядом. Раніше або пізніше, щоб урвати гнітючу мовчанку прощань, ті дами на одну ніч запитували мене, як я заробляю собі на життя. Коли гординя мене спокушала і я казав їм, що я письменник, вони вважали мене брехуном, бо ніхто ніколи не чув про Давида Мартіна, хоча деякі знали, хто такий Іґнатіус Б. Самсон, і чули про «Місто проклятих». З плином часу я почав розповідати, що працюю в портовій митниці біля доків або в конторі адвокатів фірми «Сайрач, Мунтанер і Круельс» асистентом.
Пам’ятаю, як одного вечора я сидів у кав’ярні біля Опери в товаристві вчительки музики, яку звали Алісія і якій, схоже, я допомагав забути про когось, кого вона ніяк не могла забути. Я саме збирався поцілувати її й тут побачив за шибкою обличчя Крістіни. Коли я вибіг на вулицю, вона вже загубилася в натовпі людей, що прогулювалися бульваром Рамбла. Через два тижні Відаль став наполегливо запрошувати мене на прем’єру опери «Мадам Батерфляй» у «Лісео». Родина Відалів мала там ложу в партері, і Відаль раз на тиждень ходив туди протягом усього сезону. Зустрівшись із ним у фойє, я побачив, що він привів також Крістіну. Вона привітала мене крижаною усмішкою й не сказала жодного слова, не обдарувала мене жодним поглядом, аж поки Відаль у середині другого акту не спустився на сцену, щоб привітати котрусь зі своїх знайомих знаменитостей, залишивши нас наодинці в ложі, одне навпроти одного, без жодного щита між нами, крім Пучіні та сотні облич у півтемряві театру. Я зачекав хвилин десять, перш ніж обернувся й подивився їй у вічі.
– Я вас чимось образив? – запитав я.
– Ні.
– Тоді, може, спробуймо вдавати, що ми друзі, принаймні в таких ситуаціях, як ця?
– Я не хочу бути вашим другом, Давиде.
– Чому?
– Бо ви теж не хочете бути моїм другом.
Вона мала слушність: я не хотів бути її другом.
– Ви справді думаєте, що я проституюю себе?
– Те, що я думаю, не має ваги. Головне, що ви про себе думаєте.
Я побув там іще п’ять хвилин, а потім підвівся й пішов, не сказавши ні слова. Підійшовши до великих сходів «Лісео», я вже встиг пообіцяти собі, що ніколи більше не подарую їй жодної думки, жодного погляду, жодного приязного слова.
Наступного дня я зустрівся з нею біля собору, і, коли вже наготувався мовчки обминути її, вона привітала мене помахом руки й усміхнулася. Я зупинився, побачивши, що вона підходить до мене.
– Ви не хочете запросити мене на обід?
– Я вийшов на хвилинку й не можу звільнитися раніше, ніж за дві години.
– Тоді дозвольте мені запросити вас. Невже ви відмовитеся приділити дамі годину?
Згнітивши серце, я пішов за нею до кондитерської на вулиці Петриксоль. Ми замовили дві філіжанки гарячого какао, сіли одне навпроти одного й стали чекати, хто розтулить рота першим. Уперше виграв я.
– Я вчора не хотіла образити вас, Давиде. Я не знаю, що розповів вам дон Педро, але я ніколи так не казала.
– Але ви так подумали, тому дон Педро мені про це й розповів.