Якуб — паша упав на землю і надто голосно заридав:
— Вай — вай — вай!
За хвилину вже ридав увесь палац. Стогони й плачі лунали звідусіль. Бейлер — бей лежав, ридав і думав про те, хто ж нині стане хондкаром? Невже Мухаммед?.. О, це хитрий і жорстокий султанчук — п'яничка…
Нарешті і бейлер — бей, і гонець припинили плач — розмова пішла далі.
Так, повним владикою Туреччини став не Ях'я — малолітній син гречанки Єлени, а син іншої дружини султана — Мухаммед…
— Нехай аллах дасть сили найяснішому хондкарові Мухаммедові Третьому повести нашу країну до ще більшого розквіту й щастя. Ми всі вірно служитимемо йому, — урочисто сказав бейлер — бей.
Гонець блиснув очима й закивав головою.
— Мудрість найблагороднішого Мухаммеда Третього відома всьому світові, — вів далі бейлер — бей.
Гість перебив його:
— Є ще одна звістка. Прошу прочитати оцей фірман[29] султана, адресований вам особисто. Прочитайте і негайно віддайте мені.
Якуб — бей розгорнув шматок пергаменту. «Наказуємо в будь — який спосіб умертвити Ях'ю. Мухаммед Третій».
Всю ніч казилося, шаленіло Чорне море.
Холодний вітрюган летів з півночі, з далекої, невидної української землі. Він летів, женучи перед себе чорні розкошлані хмари. Перед самим берегом вітер кидав ті хмари вниз, бив ними по воді, мов праником, і тоді гриміло все навколо, здригалися скелі, ламалися сторічні дуби на узвишші.
Трапезонтська бухта була схожа на велетенський казан, у якому варилося якесь скажене шайтанове вариво.
Трапезонт мовби вгруз у землю і прикрився своїми покрівлями, які двигтіли під дужими поривами бурі.
Такої скаженої ночі з крутого скелястого берега до моря спускалося четверо людей. Попереду йшов невисокий товстий чоловік з палицею в руці. Він обережно намацував ногами шлях і підтримував високу молоду жінку в довгому чорному одязі.
Далі йшли хлопчик і жінка, трохи нижча за першу. Вона ж несла великий клунок у лівій руці.
Це були харем — агаси Махмуд, Єлена, султанчук Ях'я та Устя.
Різкий порив вітру притис четвірку до прямовисної стіни.
— Перечекаємо хвилинку, — тоненьким жіночим голоском прокричав Махмуд у вухо Єлени.
Вітер бив просто в лице.
З очей текли сльози, які вітер тут же зривав і припечатував до скелі.
— Уже недалеко, — прокричав харем—агаси і показав у темряву рукою. — Ось там, за поворотом, якраз і буде…
— Хоч би скоріше, — прошепотіла Єлена. Вітер на мить вщух, а потім подув знову, але зі спини. І вони рушили далі.
Устя тримала Ях'ю за руку. Малий слухняно дибав за нею. Йому не казали нічого, але розумний султанчук відчував, що в цю ніч його життя робить якийсь крутий поворот.
Стара болгарка як тільки почула в палаці про те, що вже є новий султан, тут же помчала до свого земляка Махмуда. Вони вирішили: треба рятувати дитину.
— Я нікуди не поїду звідси, — сказала Махмудові Єлена. — Ніхто не посміє вбити мого сина, якому сам батько дав владу. Ось у мене є його лист… Я поїду в Стамбул. Я покажу Мухаммедові власноручно написані султаном слова про те, кому мусить належати влада. Я при всіх скажу, що він — самозванець!
— У ваших словах — найглибша істина, але ж Мухаммед кине вас і вашого сина до згадану,[30] де вас уб'ють… Уб'ють, бо кожен новий султан мусить убити своїх братів…
— Я не можу кидати рідну землю.
— Вона для вас така ж рідна, як і для мене, — прошу пробачення, що посмів порівняти свою нікчемну особу з вашою.
— Але це — рідна земля мого Ях'ї.
— Він ще повернеться сюди. Але — султаном. Він візьме владу в свої руки. Проте для цього треба дійти зрілого віку. В Туреччині його буде вбито… Єдиний порятунок — тікати, й негайно… Повірте старому Махмудові. Він вас ніколи не обманював.
І от вони тікають з Трапезонта.
Ось і берег. Десь там, у морі, стрибає, скаче на хвилях невеликий сандал;[31] на ньому капудан — ага,[32] якому заплачено фантастичну суму золотом, матроси, що теж одержали по доброму гаманові з грішми.
А вітер шаленіє, а вітер звіром налітає з усіх боків!
Що буде, як сандал зірветься з якорів? Його тут же кине на скелі — і тоді прощавай надія на порятунок…
Назустріч із темряви вискочило кілька неясних постатей.
— Скоріше в човен!
Бородатий моряк схопив на руки Єлену і поніс у човен, що скакав на розкипілих хвилях. Махмуд узяв на руки Ях'ю. Устя опинилася в обіймах якогось безбородого і безвусого турка.