— Чинським чорнилом? — стрепенувся Селім.
— А що вам з того?..
— Нічого… Ніч така темна… Як чинське чорнило… Він повернувся до Галі — і вона в темряві побачила його обличчя зовсім близько біля себе.
— Ти проклинатимеш мене? — глухо запитав яничар.
— Проклинатиму, — так же глухо сказала Галя. — Проклинатиму, бо ви силою взяли мене, силою змусили взяти найтяжчий гріх на душу.
— Віра Мухаммедова — то не гріх. То — щастя. Ти — дурна…
— Хай воно згорить, те ваше щастя!
Селім нічого не відповів.
Судно здригалося на хвилях, тремтіли зорі в небі…
— Так де, ти кажеш, живе ота жінка, що її Устею звуть? — тихо спитав Селім.
— Десь у Чорногорії… її брат торік тут був, казав мені.
— А брат де?..
— Не знаю. Казав, що приїде ще в село. Щоб мене побачити… — Спохопилась. — А тобі що? Хочеш і їх піймати?
Галя зітхнула і витерла сльозу.
— Ти його любиш, так? — запитав Селім.
— Люблю… Я побачила його очі — блакитні—блакитні, як чисте небо… Я побачила його добре лице. Я побачила, як він пив подану мною воду, а потім скочив у сідло та й помчав… Казав, що приїде… Йому вже багато літ… А ти — навіщо ти живеш на світі? — вона забула, що до ода—баші треба звертатися на «ви». — Що ти зробив доброго людям? Що? Що? Що? Що ти скажеш своєму богові, як умреш?
— Цить! — ударив кулаком по дошці Селім. — Ух, який же ви страшний народ! Я тепер розумію, чому такі у вас козаки.
— Які?
— Запеклі…
— А вони нічого не мають: ні злота, ні привілеїв. Тільки своєю запеклістю й тримаються… А інакше — вся Україна під турком була б… А хіба можна жити без України?..
— А то вам краще — під поляком? Ну? Чого мовчиш?
— Все одно — проклинаю. Ти забрав у мене батьківщину…
Селім мовчав. Він щось думав. Потім обернувся на палубу, гукнув:
— Урхане! До мене!
— Що там ще? — незадоволено пробурчав у темряві Урхан, але підійшов і виструнчився перед ода—баші.
Селім щось тихо сказав йому по—турецьки. Урхан здивовано витріщився на ода—баші. Селім розсердився, майже вигукнув:
— Бери з собою десятьох яничарів, діставай коней — і негайно мчи з Галією в село Сугаки. Такий мій наказ. Даю тобі сотню червінців.
Урханова пика витягнулась.
— Ти не розумієш? Одвези цю дівчину додому. А я з рештою загону повернуся, як тільки судно піде в море. Все. Ясно?
Урхан мовчав.
— Виконуй! Ну? — із загрозою в голосі сказав Селім.
Галя нічого не розуміла.
Судно пристало до берега. Через кілька хвилин десяток яничарів, Селім і Галя стояли на суші. Селім підійшов до дівчини.
— Прощай, Галія! Вертайсь у свої Сугаки. Не проклинай яничара Селіма. Він теж людина.
Він ухопив її могутніми руками, притис до себе, аж у дівчини подих забило, й поцілував. Галя мало не зомліла — так усе це було несподівано. Потім він поставив її на землю, стрибнув на судно і закричав:
— Рушай!
Чомусь вихопив шаблюку і щосили рубонув по поручнях… Матроси відштовхнули баграми судно від берега і, підхоплене Дністром, воно швидко зникло в темряві.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,
у якому автор спробує розповісти про морську та сухопутну баталії при Трапезонті
…І знову навколо ніч. Козацька армада, не зупиняючись, пливла на південь, на південь…
Ще при заході сонця побачили вдалині сині гори. Вони сторожко виглядали з—за обрію, мовби видивляючись, що то робиться на морі.
Недайборщ показав батогом (він завжди стирчав у нього з—за халяви) на гори й мовив:
— Оце, отамане, як бог нам поможе вітром, то десь після півночі прибудемо до Трапезонта…
На чайках мовчали. Всі вдивлялися в сині гори, що хмарою повисли на обрії.
Ніч упала швидко. І вітер, що досі гнав чайки вперед, ущух.
— За весла! — пролунало над морем. Козацький флот не зупинявся й на хвилину… Клюсик, як тільки стемніло, підкликав до себе Яремка і дав йому в руки якусь річ.
— Оце, хлопче, бурдюк з—під вина чи кумису. Дуже гарна штука. Прив'яжи до себе й нічого не бійся. Як скине хвилею чи ще чим у море, надувай його, зав'язуй, тримайся — і все буде гаразд, як кажуть латиняни. Не втопишся… Ось глянь, як це робиться — і Клюсик став надувати шкіряний мішок. Бачиш?
— Бачу, — кивнув Яремко. — А зброю ви мені дасте?
— Зараз — ні, — сказав Клюсик. — Зброя потрібна дорослим. Ти ж і стріляти не вмієш… І взагалі — сиди в схованці…