— Усте, — попросив він якось, — розкажи мені не казку, а розкажи правду про ваших богатирів.
Й Устя розказувала все, що знала, — і про Марусю Богуславку, і про Байду, який, попавши до лап турків, волів краще вмерти, ніж зрадити свій народ, свою мову і віру.
— І от висить він на гаку — і дав йому джура лук — і він стрелив. Однією стрілою султана, й султанову, й султанівну вбив… Такий був наш козак Байда!..
— Усте, він же гяур, твій Байда, він не міг бути таким хоробрим… І наших султанів ще ніхто не вбивав і не посміє вбити. Султан — це священна людина.
— Кожна людина мусить бути священною, — одповіла Устя.
— Не кожна людина, а султан…
Він ще, мабуть, не знав того, про що недавно взнала Устя. Коли помирав турецький султан, його престол успадковував старший син. Решту синів задушували шовковими шнурками бостанджі — спеціальні глухонімі вбивці, які нікому не виказували своїх таємниць.
— Мама говорила, що мій батько — найясніший і наймудріший султан Амурат Третій — казав, що коли він помре, то султаном стану я. А мій нерідний брат Мухаммед не буде Мухаммедом Третім, бо він жорстокий, дурний і вдався в діда Селіма Места — любить пити вино. А я вина не люблю. Воно гидке… Правда ж, Усте, вино гидке?
— Правда, ефенді.
— Слухай — но, Усте, а чому, коли розповідаєш про своїх людей і героїв, то я їх люблю, а наших — османців — не люблю? Я ж теж османли,[25] так?
— Бо ви, османли, багато горя завдали нам — і не тільки нам. От подумай. Я була б не тут, а в себе вдома, у селі Сугаках на Поділлі, я гралась би оце з моїм сином Тодорчиком, мій чоловік Никодим працював би в полі, а його батько Тодор малював би… А так що вийшло? Приїхали ваші акин — джі з однооким ватажком, кого повбивали, кого в неволю забрали… А хіба це добре?
— Добре! Так би я ніколи не знав тебе, а тепер знаю, — засміявся Ях'я.
— Ти ще малий, — похитала головою Устя. — Тобі смішно, а мені згадати страшно…
— Я знаю цього ватажка. Це Назим—паша, його звуть у нас — «Пазим Тек — гьозлю» — Пазим одноокий. Дуже хоробрий вояк. Він якраз не з турків, а з гяурів…
— Мій земляк, знаю….
— Чуєш, Усте, коли я виросту, я тебе одпущу на Вкраїну, бо тобі наша земля не подобається… А Назимові Тек—гьозлю скажу, щоб ніколи він на ваше село не нападав і щоб на Вкраїну теж не нападав.
— Коли це буде?.. І ще не було таких султанів, які б не нападали на нас…
— Мій прадід Сулейман Кануні[26] не нападав…
— Один — то крапля в морі… Так на інших нападав…
Темної ночі зі Стамбула прискакав гонець. Він промчав багато миль, загнав не одного коня, але не міг зупинитися, оскільки віз надзвичайної ваги новину для бейлер — бея Якуба — баші, а також і надзвичайної ваги наказ. Про його зміст ніхто, крім бейлер—бея, не смів знати.
Гонець скочив з коня і, хитаючись, пішов до брами бейлер — беєвого палацу. Сторожа схрестила перед ним списи. Гонець вийняв шматок пергаменту з великою печаткою, підвішеною на різноколірному мотузку, і показав варті. Списи негайно розійшлися. Вартові низько вклонилися й пропустили гінця у двір… У дворі він ще кілька разів показував той пергамент — і всюди його пропускали, низько вклоняючись.
Нарешті гонець з Баба — Алі[27] зупинився перед покоєм Якуба — баші. Великі, тонкої різьбярської роботи двері безшумно відчинилися, і гінця було з уклонами запрошено до покою.
Гонець увійшов до великої освітленої кімнати. Вся вона була завішана килимами, дорогою зброєю. Біля стіни на подушках сидів товстий чоловік років за п'ятдесят, рудий, низьколобий і похмурий. Пишні нафарбовані вуса стирчали вгору, борода кучерявилася під підборіддям, на голові — чалма з оздобленим діамантами місяцем—молодиком.
Бейлер — бей дивився на прибулого. Гонець був молодий, не більше тридцяти літ. Невеличкі вуса під задерикуватим носом. Тверді вуста, велике підборіддя.
— Я ласкаво слухаю тебе, посланцю найяснішого хондкара — султана Високої Брами, — сказав бейлер— бей.
— Я приніс звістку, перед якою геть усі печалі вісімнадцяти тисяч світів — ніщо. Я приніс звістку, від якої потемніє ясне сонце над сімома кішварами…[28]
«О аллаху всемогутній… Невже?»
— У синій колір увібралася вся наша земля, — вів далі посланець. — Наш великий і всемогутній хондкар Амурат Третій переселився в світ, де немає земних печалей і турбот…
26
Сулейман Законодавець (Кануні) — наймогутніший турецький султан, що правив у XVI сторіччі. Його дружина Роксолана (українка Настя Лісовська) мала на нього великий вплив. Військо Сулеймана, остерігаючись запорозьких козаків, які успішно відбивали напади, і справді в ті роки не робило значних наскоків на Україну.
28
Так у старовину мусульмани називали весь світ. Сім кішварів — сім кліматів, сім частин світу — за уявленням мусульманських учених.