Выбрать главу

— А що з ними станеться?

До борту чайки підпливла лодія. Петрунін потис руки, поцілувався з Олександром, Петром та Карпом й поліз в своє судно. І вже за хвилину почувся над морем його владний голос: Єфтимій давав перед наступним боєм останні розпорядження…

З темряви виплив Трапезонт. Запорожці поопускали вітрила й поклали на дно щогли, щоб якомога ближче підійти непоміченими до турецьких галер, що стоять у порту. Клюсик, лежачи на носі чайки, пошепки лічить:

— Уна, діє, тріа…[147] Знову галери… Це вже п'ять, шість…

А то що за диво таке?

Праворуч стояла справжня громада. Здавалося, що то острів, а на острові — палац. Але ні, то була велетенська галера.

— Йдемо на цю галеру, — сказав Клюсик. — Гармати набиті? Так? Щоб жодного звуку… Усі мовчки робили своє діло. Сяяв місяць, вибравшись уже на чверть неба. Велетенська галера стояла, опустивши в воду весла. На палубі — ні душі.

«Сплять, чи що? — подумав Клюсик. — Еге, видно, міцно сплять».

Але щось не подобався йому такий спокій.

Ближче, ближче… Молодці хлопці, тихо горнуть і швидко. За Клюсиковою чайкою пливе ще кілька. Тихо—тихо… Цікаво, хто першим зробить постріл?

Ось галера вже закрила собою півнеба…

— Хлопці, якщо вони всі сплять, то йдемо на абордаж, — шепоче Клюсик. І чує, як далі передають козаки один одному:

— Якщо сплять, то — на абордаж… І тут Клюсик раптом помічає якісь дивні кілки на галері. і ті кілки повертають за чайкою.

Клюсикові миттю пересохло в горлі. «Мушкети!» — тут же здогадався він. — «Щоб тебе чорти із'їли!»

Що ж робити?.. Як то — що робити? Стріляти з гармат в упор. І — з мушкетів та карабінів… І маневр…

— Хлопці, хутко горни назад! — півголосом встигає наказати Клюсик.

Занімілу тишу роздирає хряскіт мушкетного залпу. Град свинцю сипле перед самим носом чайки. Встигли—таки пригальмувати! Молодці!

— Бий з гармат! — гукає Клюсик. Ось уже біжать вогники по ґнотах… Гримнуло… Все пойнялося димом…

— Перезаряджай!

Вовтузяться козаки біля гармат…

— Стріляй! — нетерпеливиться Клюсикові.

Щось димиться, куриться, нарешті одна гармата незграбно випльовує ядро в воду.

— Що там таке сталося? — скажено гукає Клюсик. — Чому не стріляєте?

— Порох…

— Що з порохом?

— Мокрий, чорти б його забрали! Зрада!

— Зрада! Зрада! — залунало й на інших чайках. — Мокрий порох!

— Хлопці, назад! — одчайдушне кричить Клюсик. Та чайку настигає другий залп з галери. Хтось з козаків зойкає.

— Горни назад! — волає Клюсик.

Чайка відходить назад. Навздогін їй летять кулі, вони падають у море, не завдаючи козакам шкоди.

Потім на галері лунає розкотистий грім. Це б'ють турецькі гармати. Ядра пролетіли десь ізбоку.

— Відходь, хлопці, відходь! — мало не плачучи, кричить Клюсик. — Отже ж біда яка!..

Вся бухта мов чекала перших пострілів. Ожили гармати на галерах, заворушилося на березі, шум і гам знявся у місті. Козаки й донці, що мали висадитися на берег з лівого боку, зустріли сильний опір турків. Та їх ніщо не могло спинити. Вони стрибали з човнів просто в хвилі й бігли на берег, рубаючи шаблюками направо й наліво.

Ціла орта яничарів була вибита десь за півгодини. Ніхто з них не відступив — усі лягли під ноги козакам.

— Вперед! До кишел! — гукнув Єфтимій Петрунін. — Усе, що по дорозі, — пали! Хай буде переполох!

І от уже запалали яничарські казарми. Загорілися будинки, піднялося полум'я над Трапезонтом.

і з правого боку спалахнуло. Там теж висадилися козаки й донці. Галас з усіх боків, крики розпачу… Прийшла біда в Трапезонт. І привів її не якийсь заброда—чужинець, а син султана й трапезонтської гречанки Єлени — Ях'я—Олександр.

В палаці трапезонтського бейлер—бея чекали на козаків. Більше тисячі найкращих лучників стало на мури. У дворі палали вогнища, на яких булькали у казанах смола й кип'яток…

А ті кілька чайок, що помчали за Клюсиковою чайкою до велетенської галери, і не думали відступати. Їхні гармати не стріляли, але від влучних пострілів козацьких рушниць турки мусили ховатись за прибудовами на верхній палубі велетенської галери.

Передня чайка нарешті підійшла впритул до галери.

— Пу—гу! Пу—гу! — закричали всі гуртом. Чекали. Може, звідти, де сидять гребці, хтось озоветься.

Та звідти посипалися стріли. Упав один козак, другий…

— Ну, чекай же, вражий турку!

Козаки вийняли затичку з порохового барила, підняли його на ратищах угору. Ще одним ратищем підняли запалену ганчірку, сунули в порох — і кинули крізь отвір для весел всередину галери.

вернуться

147

Одна, дві, три (лат.)