18 травня.
Я знову пішов до тієї кімнати, оскільки повинен же я, нарешті, дізнатися всю правду. Коли я підійшов до дверей на верхньому майданчику сходів, то знайшов їх замкненими, їх зачинили з такою силою, що частина дверей виявилася розщепленою. Я побачив, що прогонич не засунуто, і двері зачинені зсередини. Боюся, що все це — не сон…
19 травня.
Я, без сумніву, натрапив на слід. Минулої ночі граф найсолодшим тоном попросив мене написати три листи: в першому повідомити, що моя справа тут уже наближається до кінця і що за декілька днів я виїду додому; в другому — що я виїжджаю наступного дня після зазначеної в листі дати, а в третьому — що я вже залишив замок і приїхав у Бистриць. Мені страшенно захотілося запротестувати, але я зрозумів, що в моєму становищі відкрито сваритися з графом — безумство, оскільки я перебуваю цілком під його владою; а відмовитися написати ці листи означало б викликати підозри графа і його гнів. Він зрозумів би, що я дуже багато дізнався і не повинен залишатися живим, бо став небезпечним. Єдина моя надія тепер — шукати і чекати на слушний момент. Можливо, й випаде нагода втечі. У його очах я знову помітив щось схоже на той гнів, із яким він відкинув від себе біляву жінку. Він пояснив, що пошта ходить тут рідко і не викликає довіри, тому варто наперед сповістити моїх друзів про свій приїзд; крім того, він переконував мене, що якщо мені доведеться продовжити своє перебування в замку, він завжди встигне затримати мій останній лист у Бистриці на необхідний час. Усе це було сказано таким тоном, що заперечувати йому означало б викликати у нього нові підозри, тому я удав, що абсолютно згоден, і лише запитав, які числа вказати в листах. Він на хвилину задумався, потім сказав:
— Перше позначте 12 червня, друге і третє 29 червня.
Тепер я знаю, скільки днів я ще проживу. Хай допоможе мені Бог!
28 травня.
Є можливість утекти або принаймні надіслати додому звісточку: циганський табір підійшов до замку і розташувався у дворі.
Я напишу додому декілька листів і постараюся домогтися, щоб цигани доставили їх на пошту. Я вже зав'язав із ними знайомство через віконце. Вони зняли при цьому капелюхи і робили мені знаки, так само мало зрозумілі, як і їхня мова.
Я написав листи. Міні написав стенографічно, а містера Хаукінса просто попросив списатися з нею. Їй я повідомив про своє становище, змовчуючи, проте, про жахи, в яких я сам ще не цілком розібрався. Якби я виклав їй усю душу, то вона злякалася б до смерті. Якщо листи якось все-таки дійдуть до графа, він, проте, не взнає моєї таємниці або, вірніше, того, наскільки я дізнався його секрети…
Я віддав листи; я кинув їх крізь грати мого вікна разом із золотою монетою і, як міг, знаками показав їм, що потрібно опустити їх у поштову скриньку. Той, хто узяв листи, притиснув їх до серця і потім поклав до свого капелюха. Більше я нічого не міг зробити. Я пробрався до бібліотеки і почав читати. Оскільки граф не приходив, то я й писав тут…
Граф з'явився. Він всівся напроти мене і сказав своїм запопадливим голосом, розкриваючи два листи:
— Цигани передали мені ці листи, хоча я й не знаю, звідки вони взялися. Мені тепер доведеться бути обережним. Погляньмо! — він, мабуть, їх переглянув. — Один із них від вас до мого друга Пітера Хаукінса; другий, — тут, розкривши листа, він побачив дивні знаки, причому його обличчя спохмурніло і очі зблиснули злістю, — інший — бридкий учинок — зловживання дружбою і гостинністю. Його не підписано. Чудово! Отже, він не може нам зашкодити.
І граф холоднокровно взяв листа і конверта й тримав їх над лампою, доки вони не перетворилися на попіл. Потім продовжив:
— Лист, адресований Хаукінсу, я, звичайно, відправлю, оскільки він від вас. Ваші листи для мене святі. Ви мій друг, вибачте мені, звичайно, що, не знаючи цього, я їх розкрив. Чи не запечатаєте ви листа знову?
Він простягнув мені листа і, вишукано вклонившись, передав чистого конверта. Мені залишалося тільки написати адресу і мовчки вручити листа. Коли він вийшов з кімнати, я почув, як ключ м'яко повернувся в замку. Почекавши хвилину, я підійшов до дверей — вони виявилися замкнутими.
За годину чи дві граф спокійно увійшов до кімнати; він розбудив мене своїм приходом, оскільки я заснув тут же на дивані. Він був дуже люб'язний і шляхетний у своїй поведінці і, побачивши, що я спав, сказав: