Гіммлер поїхав з аеродрома в закритому «оппель-адміралі» коменданта міста Гофмана. Коли машина зникла за будинками, Олендорф привітався за руку з усіма, а Релінка дружньо поплескав по плечу. Вони були давніми знайомими ще до Франції, і це знали всі присутні, крім генерала фон Шобера, який і далі самотньо стояв віддалік в розгубленій задумі.
Гіммлер зайняв відведений йому особняк, у якому до війни був дитячий садок. Побачивши у дворі купу маленьких стільчиків, рейхсміністр спромігся на дотеп:
— Очевидно, до мене тут жили більшовицькі карлики.
Олендорф зупинився у Релінка. Під час сніданку Релінк розказав йому про найважливіші справи: про акцію проти євреїв, до слова — про сьогоднішню скаргу Цаха, про своє побачення з лідером місцевих українських націоналістів Савченком і, нарешті, про план операції проти залишеного в місті комуністичного підпілля. Вислухавши його, Олендорф у добре знайомій Релінку телеграфній манері сказав:
— Перше — не взято потрібний темп. Друге — діяти рішучіше. Савченко — черв’як. Їхній лідер номер два Мельник — наш агент. Бандера теж у нас в’ кишені. Беріть у Савченка дані про підпілля і завдавайте удару. Якщо з трьох знищених тільки один справжній підпільник — і то добре. Цах скаржиться не перший, за його скаргами — страх, а за ними — невіра в перемогу. Розумієте?
— Я теж подумав про це, — сказав Релінк.
— Єврейська проблема викликає судороги навіть у великих сановників,’яких не зрівняти з Цахом. Безжально придушуйте всяке хитання в цьому питанні. Якщо Цах не припинить скаржитися — на фронт. Ми знайдемо рішучих людей…
На другу годину дня в особняк, відведений Гіммлеру, з’їхались Олендорф, генерал Штромм, Шпан, Релінк, Цах і комендант міста полковник Гофман.
Рівно о другій годині ад’ютант Гіммлера попросив генерала Штромма зайти до міністра. Це нікого не здивувало і не образило. В системі СС уже давно існував інститут генералів без посади. А втім, генералів було тільки п’ять чи шість, значно більше було полковників, звідси і прізвисько «гафеноберст» — полковник, що видивляється. Всі ці безпосадні генерали і полковники перебували в розпорядженні вищого керівництва, яке посилало їх для додаткового контролю над своїми ж людьми. Таким генералом без посади був і Штромм, тож не було нічого дивного в тому, що Гіммлер захотів говорити насамперед з ним. Релінка це анітрохи не хвилювало, він уже встиг переконатись, що генерал Штромм нерозумний, лінивий і дуже любить життя з комфортом. Берлінські друзі завчасно попередили про ці риси генерала, і Релінк сам потурбувався про створення для генерала жаданого комфорту і про доставку йому партії картин з місцевого музею.
Коротка розмова Гіммлера з генералом підтвердила розрахунки Релінка. Не минуло й десяти хвилин, як у кімнату рейхсміністра запросили всіх. Коли вони входили, генерал Штромм намагався сказати міністрові щось іще, але той зупинив його зневажливим жестом.
Почекавши, поки всі розсілись, Гіммлер вийшов із-за стола, мовчки пройшов до дверей і назад, мигцем поглядаючи на присутніх. Потім сів за стіл, схрестив ноги під кріслом і промовив:
— Фюрер задоволений своїми солдатами і генералами. Це природно. Їхній подвиг нечуваний в історії, бо вони беззастережно виконують плани свого фюрера. Непогано виконуємо свої обов’язки і ми. Але я прилетів сюди не для того, щоб сказати вам про нагороди. Навпаки… — Гіммлер зробив велику паузу, під час якої ретельно протирав скельця пенсне кусочком замші, і, нарешті, вів далі: — Повільність і нерішучість, характерні для вашої діяльності тут, я пояснюю тільки тим, що ви не розумієте особливого значення довіреного вам плацдарму. Вважаю своїм обов’язком пояснити вам це. У величезних розмірах цієї країни ви, сподіваюсь, переконалися самі. Наші солдати у важких боях успішно освоюють ці простори, їхній тил — сама Німеччина, і солдатові не потрібно з тривогою озиратися. Попереду — ворог, і що з ним треба робити — солдат чудово знає. Лишаються фланги. На півночі цей фланг надійно прикриває наш доблесний флот і авіація. Найскладніший фланг — тут, на півдні. Це Туреччина, якій ніколи не можна вірити до кінця; це Іран, запроданий на пні англійцям, але вкрай необхідний нам, як ворота для дальшого устремління в глиб континенту; це Афганістан, це, нарешті, Китай. От що таке ваш південь і ваші справи тут. Тепер, я сподіваюсь, ви розумієте, що означає для нас встановлення зразкового порядку на всій цій південній смузі.
Потім Гіммлер попросив усіх висловити свої претензії до керівництва.