Як тільки у пляшці не лишилося й краплі спирту, «отець» Савелій втратив будь-який інтерес до розмови і почав голосисто позіхати, поплескуючи долонею беззубий роззявлений рот. Він одразу захотів спати…
Поки інформація Величка про збори націоналістів пройшла ланцюжком зв’язку, минуло три дні, і пропозиція Величка сунути вибухівку в церкву під час зборів лишилася невиконаною. А втім, Шрагін за цим і не шкодував. Він і далі вважав, що удару треба завдати по верхівці банди.
Зразу після зборів Величко узнав, що Савченко на середу призначив перше засідання обраного комітету. Зберуться на восьму годину вечора на його квартирі. Кращої нагоди чекати не можна було. Величко негайно сповістив про це Харченка, а той за «блискавкою» викликав зв’язківця Григоренка…
Два дні і дві ночі Федорчук і Дем’янов ретельно вивчали будинок, де жив Савченко. На початку січня він переселився в центр міста. Величко попередив, що за Савченком невідступно ходить його особистий охоронник — богатирський на зріст хлопцюга, який носить морський кітель поверх української вишитої сорочки з шнурочками на шиї. Вхід у квартиру був з двору, де містився якийсь військовий склад, що цілу добу охороняли вартові.
Майже до третьої години ночі проти середи на квартирі Федорчука розробляли хід операції. За столом, осяяним тьмяним світлом коптилки, сиділи Шрагін, Федорчук, Дем’янов і Ковальов.
План, який запропонував керівник операції Дем’янов, був дуже простий, але в його простоті й ховалася головна небезпека. Якщо все мине гладко, то операція триватиме не більше п’яти хвилин. Але Шрагіна хвилювало все, що входило в це «якщо». Він бачив, що в будь-яку хвилину з тих п’яти гладенький хід операції може бути порушений, і необхідно передбачити будь-який поворот подій. Він невтомно ставив питання-загадки учасникам операції Дем’янову, Федорчуку і Ковальову.
— А якщо вартовий встигне зчинити тривогу, що тоді?
— Не встигне й пікнути, — відповідав Дем’янов, який за планом операції брав на себе вартового.
— Ну, а якщо все-таки він пікне?
Передбачалось і це.
— А якщо хтось із бандитів запізниться на засідання і ввійде у двір в момент операції?..
— А якщо не пощастить швидко зламати віконниці і бандити встигнуть схопити зброю?..
— А якщо хтось із вас постраждає від вибуху?
— А якщо в момент вибуху випадково на вулиці опиниться військовий патруль?
Після кожного «якщо» наставала мовчанка — всі думали.
На ці шрагінські «якщо» пішли години, і робота їхня схожа була на колективне розв’язання алгебраїчної задачі з безконечною кількістю невідомих. Але нікому й на думку не спало ображатися на причепливість Шрагіна, всі розуміли: він хоче одного — щоб операція пройшла успішно і без втрат.
У середу, на щастя, вечір видався хмарний, і вже на сьому годину, коли в квартиру Савченка почали приходити члени комітету, двір, з трьох боків стиснутий будинками, поринув у темряву. Ковальову стало небезпечно залишатися на вулиці: з наближенням комендантської години вона зовсім обезлюділа, і всяка самітна постать привертала увагу. Але й це «якщо» було передбачено: він сховався у темному під’їзді будинку напроти завітних воріт і звідти спостерігав.
У двір уже пройшло чотирнадцять чоловік, а повинно їх бути сімнадцять. Ковальов ждав цих, що спізнились, але й після восьмої більше ніхто не появлявся. Рівно о восьмій змінили вартового біля складу.
Ковальов вийшов з під’їзду, завернув за ріг. Тут у тихому провулку на лавочці сиділи Дем’янов і Федорчук.
— Уже чотирнадцять, — тихо сказав їм Ковальов не зупиняючись.
Федорчук підвівся і пішов до мети. Виглядав він вельми респектабельно: чорне пальто з смушковим коміром, капелюх, у руках пузатий портфель. Через хвилину за ним рушив Дем’янов. Трохи позаду — Ковальов. Тепер його завдання — коли б щось трапилося, кинутись на допомогу товаришам і прикривати їх відхід. Якщо буде потрібно вогнем — під пальтом у нього був підвішений важкий маузер.
Незалежно, упевнено Федорчук пройшов у глибину двору — вартовий повинен подумати, що це ще один гість Савченка. Але, підійшовши до дверей квартири, Федорчук метнувся за ріг будинку і присів за ящиком з сміттям. Через хвилину вартовий побачив, як зайшов у двір п’яний чоловік, явно шукаючи відлюдну місцинку. П’яний хитався з боку на бік, але йшов прямо на вартового, наче й не бачив його.
— Хальт! — неголосно крикнув вартовий.
— Що хальт, чому хальт? — бурмотів п’яний і, зупинившись за два кроки від вартового, повернувся до нього спиною і зайнявся цілком природною справою.