Місяць тому він наказав Елербеку знайти передавач. Але виявилося, що це зовсім не проста річ. Пересувних радіопеленгаторних станцій у місті не було. Вісімнадцята армія мала тільки три станції, з яких дві обслуговували штаб, а третьою розпоряджалися зондеркоманди, що діяли проти партизан. Релінк зв’язався з Берліном і дістав відповідь, що і цих станцій не вистачає, та все ж йому обіцяли допомогти.
Станцій і досі немає. Замість них з Берліна прийшов лист про те, що пеленгування в приморському місті, та ще розташованому на півострові, заняття майже безнадійне, оскільки передавач може працювати з човна, що перебуває в морі. Єдине, що зробив Берлін, — дозволив виділити спеціального радиста для спостерігання за невідомим передавачем. Але за цілий місяць ці спостереження нічого не дали. Таємничий передавач працював дуже рідко, в найрізноманітніший час доби, і його сигнали звучали всього кілька хвилин. В ефірі його почули за місяць тільки двічі. Першого разу не зпрацював магнітофон, а записувати від руки і потім намагатися розшифрувати швидку кодовану передачу було безглуздим заняттям. Удруге пощастило зробити запис на плівку. її цілий тиждень розгадували досвідчені шифрувальники, та ба, даремно. Кілька днів тому, на вимогу Релінка, Берлін наказав діючій в цьому місті групі абвера відрядити в розпорядження СД спеціаліста по російському шифру. Але й він мало що досягнув. З учорашнього дня на столі в Релінка лежала схема розшифровки, зроблена спеціалістом, де зрозумілі були тільки чотири слова, які нічого не говорили: «стати», «різноманітні», «покрівля» і, нарешті, «Грант». Спеціаліст по російських кодах припускав, що Грант — умовне ім’я того, хто посилає шифровку. Тепер таємничий передавач так і називали: «Рація Гранта».
Релінк і зараз не вірив, що Елербек приніс важливі новини.
— Зроблено третій запис Гранта, — повідомив Елербек. — Він був в ефірі три хвилини чотирнадцять секунд. Знову абракадабра. Але в кінці так само «Грант». Потім спіймали далеку потужну станцію, яка протягом десяти хвилин посилала в ефір один і той же виклик, і в ньому теж фігурувало слово «Грант». Згодом рація Гранта знову появилася в ефірі і тричі повторила букви «П» і «А».
— Це все? — з недоброю посмішкою спитав Релінк.
— На сьогодні все, — відповів Елербек. Але тепер ми вже знаємо, що рація Гранта має прямий зв’язок з якоюсь потужною далекою станцією. Я вважаю, що це дуже важливо.
— Дякую вам, — іронічно вклонився Релінк. — А то я весь час думав, що Грант посилає свої повідомлення господу богу, і не турбувався.
Елербек ображено стуливши вузькі бліді губи, встав.
— Я вважав за свій обов’язок доповісти, — сухо сказав він і пішов.
Релінк з люттю шпурнув йому вслід олівець, але зараз же встав, підняв його і, вернувшись до столу, мовив уголос:
— Пане Релінк, я не впізнаю вас…
І тут те саме — неможливість пробитися крізь конспірацію противника. Релінк лютував дедалі більше, добре розуміючи, що значить захопити цю рацію, його страшенно дратувало, що, вивчивши прийоми конспірації, які застосовували на всіх континентах, і досить легко викриваючи таємниці підпілля у Франції і Голландії, він виявився проти конспірації росіян безсилий. Якось Олендорф сказав йому: «Російські більшовики — азіати і в конспірації. То що це, хай йому чорт, означає? Що вони, чарівники, чи що, ці більшовики?»
Увечері Релінк викликав до себе агента на кличку «Утікач». Він був адміністратором у театрі, постачав СД найдокладнішими і на перший погляд перспективними доносами, але всі вони після перевірки виявлялися цілковитою дурницею. В минулому Утікач — кандидат у члени Комуністичної партії, і в Релінка виникла підозра, чи не є його брехливі доноси зловмисними.
Допит Утікача тривав менше години. Релінк припинив його, відчуваючи таку гидливу відразу до агента, що йому захотілося швидше піти додому і прийняти гарячу ванну. Перед ним сиділа змокла від страху подоба людини. Раз у раз підтримуючи рукою вставну щелепу, Утікач бурмотів приглушеною скоромовкою… Так, він свідомо писав неправду, але кожний донос починав словами: «Треба перевірити отаку-то людину». Він думав, що перевірять, переконаються, що людина ні до чого не причетна, але водночас побачать і те, як старається він, Утікач, допомогти новій владі. Релінк уже бачив, що за всім цим стоїть примітивний тваринний страх за свою шкуру.
— Навіщо ви пішли в комуністи? — спитав Релінк.
— Я ж не дійшов… кандидатом був… — промурмотів Утікач закипілим ротом.
— Але навіщо? Навіщо? — крикнув Релінк.
— Для анкети, пане начальник. Виключно для анкети.