Релінк наказав відправити Утікача в тюрму для карних злочинців.
— Ну, що ви скажете про цього екземпляра? — звернувся він до перекладача.
— Всі вони такі. їм зрозумілий тільки страх, — відповів перекладач, упорядковуючи свої записи.
— Ви народилися в Німеччині? — спитав Релінк.
— Так. Мої батьки емігрували звідси в 1917 році.
— Отже, ви теперішніх своїх співвітчизників просто не знаєте, — зауважив Релінк.
— Але я вже встиг побачити їх тут, — сказав перекладач.
— Як ви думаєте, чому так виходить: ті, хто проти нас, — люди вольові, хоробрі, а ті, хто з нами, — такі ось? — Релінк поставив це питання і нетерпляче ждав відповіді. Він уже встиг переконатися, що цей російський хлопець не дурний, і йому було дуже цікаво, що він скаже.
Перекладач відповідати не поспішав. Складаючи в портфель свої папери, поглядав на Релінка, ніби перевіряв, чи можна йому говорити те, що він насправді думає.
— Очевидно, всі ті, на кому трималася комуністична Росія, опинилися в таборі наших ворогів, — обережно відповів перекладач.
— Це щось на зразок два рази по два — чотири, — грубо зауважив Релінк.
— Чому? — образився перекладач. — За цим два рази по два стоїть висновок, що комунізм тут підтримували сильні люди, а над цим уже варто подумати.
Так, це був саме той висновок, до якого вже не раз приходив і сам Релінк, уникаючи, проте, розвивати цю думку.
От і тепер йому захотілося обірвати цю розмову і заодно пристрашити перекладача.
— Але звідси випливає й інший висновок, — сказав Релінк, — що комунізм — справа розумних і сильних людей, а наші ідеї… — Релінк замовк, наче запрошуючи перекладача закінчити фразу. Але той уже зрозумів, у яку небезпечну розмову встряв, і промовчав. — Ви бачите, як небезпечно робити узагальнені висновки, грунтуючись на примітивних даних, — повчально підсумував Релінк.
— Так, звичайно, я знаю дуже мало, — поспішно погодився перекладач, але ця його поспішність знову викликала в Релінка роздратування, і він не попрощавшись пішов.
Пізно вночі Релінк записав у своєму щоденнику:
«Все-таки наша пропаганда помиляється, створюючи в німців уявлення, ніби комунізм — це безглузда і непопулярна в Росії витівка. Тоді стає незрозумілим, чому тут так нелегко дається перемога. Цю думку треба при нагоді висловити Олендорфу. В Берліні вистачає розумних нероб, хай вони придумають переконливе пояснення сили комунізму. Це допоможе всім правильно розуміти, що тут відбувається, і пояснить особливі труднощі нашої роботи в Росії…»
Розділ 29
На першому етапі боротьби міське підпілля зазнало чималих втрат — позначилась насамперед відсутність досвіду. Його набували вже в бою, і за нього першими розплачувались життям ті, хто недооцінював силу ворога і переоцінював свою. Інші гинули через те, що їм важко було зразу повірити, що в місті будуть зрадники із своїх. Були й жертви «сліпі». Це коли людей хапали випадково під час облав. Були втрати і безкровні, коли люди, не знайшовши в собі мужності, просто відходили од боротьби.
Але кожна втрата навчала підпільників мужності, загартовувала їхню волю, збагачувала досвідом боротьби. І після всіх зазнаних втрат підпільна організація не тільки зміцніла духовно, вона значно збільшилася, приплив людей до неї тривав. Підпільники діяли вже не тільки в місті, а й у ближчих колгоспах та радгоспах, і там, де на сотні кілометрів навкруги голий степ, ця робота була не менше важкою, ніж у місті. Група Шрагіна могла тепер спиратися на допомогу підпільників, а Шрагін на цей час фактично став одним з керівників підпілля. Дедалі частіше справи підпілля і групи Шрагіна доповнювали одна одну.
На початку весни Шрагін почав готувати велику диверсію на аеродромі морських бомбардувальників. Таку ціль вказала Москва. Літаки, що діяли з цієї бази, становили значну небезпеку для наших чорноморських портів і особливо для морських комунікацій, що постачали героїчний Севастополь.
Розвідку підходів до аеродрому провадили Федорчук, Харченко і люди підпілля. Незабаром підпільникам пощастило влаштувати на аеродром землекопом свою людину — Григорія Сірчалова. З його допомогою почав влаштовуватися туди і Федорчук. На аеродромі Сірчалов познайомився з дивним німцем, який відкрито кляне Гітлера і з великою симпатією говорить про Радянський Союз. Якщо цей німець не провокатор, то мати на аеродромі такого помічника було надзвичайно важливо. Але виникало безліч тривожних питань. Чому німець одразу довірився підпільнику? А оскільки було відомо, що Сірчалов у конспіративних справах недосвідчений, виникала підозра: чи не поводиться він там, м’яко кажучи, необережно? І чи не ведуть його з допомогою цього німця в пастку? Зв’язкові з ним зустрічалися раз на тиждень, а з’ясувати все це треба було негайно.