Місяць тому він наказав Елербеку знайти передавач. Але виявилося, що це зовсім не проста річ. Пересувних радіопеленгаторних станцій у місті не було. Вісімнадцята армія мала тільки три станції, з яких дві обслуговували штаб, а третьою розпоряджалися зондеркоманди, що діяли проти партизан. Релінк зв’язався з Берліном і дістав відповідь, що і цих станцій не вистачає, та все ж йому обіцяли допомогти.
Станцій і досі немає. Замість них з Берліна прийшов лист про те, що пеленгування в приморському місті, та ще розташованому на півострові, заняття майже безнадійне, оскільки передавач може працювати з човна, що перебуває в морі. Єдине, що зробив Берлін, — дозволив виділити спеціального радиста для спостерігання за невідомим передавачем. Але за цілий місяць ці спостереження нічого не дали. Таємничий передавач працював дуже рідко, в найрізноманітніший час доби, і його сигнали звучали всього кілька хвилин. В ефірі його почули за місяць тільки двічі. Першого разу не зпрацював магнітофон, а записувати від руки і потім намагатися розшифрувати швидку кодовану передачу було безглуздим заняттям. Удруге пощастило зробити запис на плівку. її цілий тиждень розгадували досвідчені шифрувальники, та ба, даремно. Кілька днів тому, на вимогу Релінка, Берлін наказав діючій в цьому місті групі абвера відрядити в розпорядження СД спеціаліста по російському шифру. Але й він мало що досягнув. З учорашнього дня на столі в Релінка лежала схема розшифровки, зроблена спеціалістом, де зрозумілі були тільки чотири слова, які нічого не говорили: «стати», «різноманітні», «покрівля» і, нарешті, «Грант». Спеціаліст по російських кодах припускав, що Грант — умовне ім’я того, хто посилає шифровку. Тепер таємничий передавач так і називали: «Рація Гранта».
Релінк і зараз не вірив, що Елербек приніс важливі новини.
— Зроблено третій запис Гранта, — повідомив Елербек. — Він був в ефірі три хвилини чотирнадцять секунд. Знову абракадабра. Але в кінці так само «Грант». Потім спіймали далеку потужну станцію, яка протягом десяти хвилин посилала в ефір один і той же виклик, і в ньому теж фігурувало слово «Грант». Згодом рація Гранта знову появилася в ефірі і тричі повторила букви «П» і «А».
— Це все? — з недоброю посмішкою спитав Релінк.
— На сьогодні все, — відповів Елербек. Але тепер ми вже знаємо, що рація Гранта має прямий зв’язок з якоюсь потужною далекою станцією. Я вважаю, що це дуже важливо.
— Дякую вам, — іронічно вклонився Релінк. — А то я весь час думав, що Грант посилає свої повідомлення господу богу, і не турбувався.
Елербек ображено стуливши вузькі бліді губи, встав.
— Я вважав за свій обов’язок доповісти, — сухо сказав він і пішов.
Релінк з люттю шпурнув йому вслід олівець, але зараз же встав, підняв його і, вернувшись до столу, мовив уголос:
— Пане Релінк, я не впізнаю вас…
І тут те саме — неможливість пробитися крізь конспірацію противника. Релінк лютував дедалі більше, добре розуміючи, що значить захопити цю рацію, його страшенно дратувало, що, вивчивши прийоми конспірації, які застосовували на всіх континентах, і досить легко викриваючи таємниці підпілля у Франції і Голландії, він виявився проти конспірації росіян безсилий. Якось Олендорф сказав йому: «Російські більшовики — азіати і в конспірації. То що це, хай йому чорт, означає? Що вони, чарівники, чи що, ці більшовики?»
Увечері Релінк викликав до себе агента на кличку «Утікач». Він був адміністратором у театрі, постачав СД найдокладнішими і на перший погляд перспективними доносами, але всі вони після перевірки виявлялися цілковитою дурницею. В минулому Утікач — кандидат у члени Комуністичної партії, і в Релінка виникла підозра, чи не є його брехливі доноси зловмисними.
Допит Утікача тривав менше години. Релінк припинив його, відчуваючи таку гидливу відразу до агента, що йому захотілося швидше піти додому і прийняти гарячу ванну. Перед ним сиділа змокла від страху подоба людини. Раз у раз підтримуючи рукою вставну щелепу, Утікач бурмотів приглушеною скоромовкою… Так, він свідомо писав неправду, але кожний донос починав словами: «Треба перевірити отаку-то людину». Він думав, що перевірять, переконаються, що людина ні до чого не причетна, але водночас побачать і те, як старається він, Утікач, допомогти новій владі. Релінк уже бачив, що за всім цим стоїть примітивний тваринний страх за свою шкуру.
— Навіщо ви пішли в комуністи? — спитав Релінк.
— Я ж не дійшов… кандидатом був… — промурмотів Утікач закипілим ротом.
— Але навіщо? Навіщо? — крикнув Релінк.
— Для анкети, пане начальник. Виключно для анкети.
Релінк наказав відправити Утікача в тюрму для карних злочинців.
— Ну, що ви скажете про цього екземпляра? — звернувся він до перекладача.
— Всі вони такі. їм зрозумілий тільки страх, — відповів перекладач, упорядковуючи свої записи.
— Ви народилися в Німеччині? — спитав Релінк.
— Так. Мої батьки емігрували звідси в 1917 році.
— Отже, ви теперішніх своїх співвітчизників просто не знаєте, — зауважив Релінк.
— Але я вже встиг побачити їх тут, — сказав перекладач.
— Як ви думаєте, чому так виходить: ті, хто проти нас, — люди вольові, хоробрі, а ті, хто з нами, — такі ось? — Релінк поставив це питання і нетерпляче ждав відповіді. Він уже встиг переконатися, що цей російський хлопець не дурний, і йому було дуже цікаво, що він скаже.
Перекладач відповідати не поспішав. Складаючи в портфель свої папери, поглядав на Релінка, ніби перевіряв, чи можна йому говорити те, що він насправді думає.
— Очевидно, всі ті, на кому трималася комуністична Росія, опинилися в таборі наших ворогів, — обережно відповів перекладач.
— Це щось на зразок два рази по два — чотири, — грубо зауважив Релінк.
— Чому? — образився перекладач. — За цим два рази по два стоїть висновок, що комунізм тут підтримували сильні люди, а над цим уже варто подумати.
Так, це був саме той висновок, до якого вже не раз приходив і сам Релінк, уникаючи, проте, розвивати цю думку.
От і тепер йому захотілося обірвати цю розмову і заодно пристрашити перекладача.
— Але звідси випливає й інший висновок, — сказав Релінк, — що комунізм — справа розумних і сильних людей, а наші ідеї… — Релінк замовк, наче запрошуючи перекладача закінчити фразу. Але той уже зрозумів, у яку небезпечну розмову встряв, і промовчав. — Ви бачите, як небезпечно робити узагальнені висновки, грунтуючись на примітивних даних, — повчально підсумував Релінк.
— Так, звичайно, я знаю дуже мало, — поспішно погодився перекладач, але ця його поспішність знову викликала в Релінка роздратування, і він не попрощавшись пішов.
Пізно вночі Релінк записав у своєму щоденнику:
«Все-таки наша пропаганда помиляється, створюючи в німців уявлення, ніби комунізм — це безглузда і непопулярна в Росії витівка. Тоді стає незрозумілим, чому тут так нелегко дається перемога. Цю думку треба при нагоді висловити Олендорфу. В Берліні вистачає розумних нероб, хай вони придумають переконливе пояснення сили комунізму. Це допоможе всім правильно розуміти, що тут відбувається, і пояснить особливі труднощі нашої роботи в Росії…»
Розділ 29
На першому етапі боротьби міське підпілля зазнало чималих втрат — позначилась насамперед відсутність досвіду. Його набували вже в бою, і за нього першими розплачувались життям ті, хто недооцінював силу ворога і переоцінював свою. Інші гинули через те, що їм важко було зразу повірити, що в місті будуть зрадники із своїх. Були й жертви «сліпі». Це коли людей хапали випадково під час облав. Були втрати і безкровні, коли люди, не знайшовши в собі мужності, просто відходили од боротьби.
Але кожна втрата навчала підпільників мужності, загартовувала їхню волю, збагачувала досвідом боротьби. І після всіх зазнаних втрат підпільна організація не тільки зміцніла духовно, вона значно збільшилася, приплив людей до неї тривав. Підпільники діяли вже не тільки в місті, а й у ближчих колгоспах та радгоспах, і там, де на сотні кілометрів навкруги голий степ, ця робота була не менше важкою, ніж у місті. Група Шрагіна могла тепер спиратися на допомогу підпільників, а Шрагін на цей час фактично став одним з керівників підпілля. Дедалі частіше справи підпілля і групи Шрагіна доповнювали одна одну.