Верткий морпіх у касці, що трохи сповзає на очі, підняв шлагбаум.
Так нас вітали після кожного виходу. Просто хлопці заздрили нашим рейдам. Їм лишається сидіти й витріщатися на бур’ян та пісок.
На базі все стабільно. В капоті «Хамві» копирсається хлопчина. Руки, лице в мазуті, піт скапує з носа. Ми потяглись в офіс. Шеф сидів за столом й клацав щось на ноуті. Вислухавши, кивнув на стільці. Потер перенісся. Очі в червоних прожилках, набульбашені мішки під ними відливають синявою.
– Затрахали ці белуджі, чи хто там вони є. Вчора обстріляли караван з харчами й БК. Розстріляли патруль. Троє вбитих, один пропав безвісти. В капітана пара з вух йде. Якщо не положимо тих скотів, нас нагнуть так, що зади горітимуть, наче на Різдво.
– Шеф, ми й так херачимо як прокляті. Мусліми не олені, не можна за ними ганятись по їхній землі. Це справа штурмовиків – заганять здобич.
– Ден, мля, ти ще мені лекцію по тактиці прочитай. Знаю я. Ці суки геть розперезались. Коротше: створюється зведений загін, потрібні снайпери. У вас найбільше ліквідацій, та й взагалі…
– Близько нікого більше немає.
– Тоні, я й не чекав, що ти затикнешся й хоч трохи послухаєш.
– Вибачте, сер.
– Та яке там. Одним словом, рушаєте через десять годин.
Ми насилу повставали. Я сперся на рушницю, наче старий дід. Тоні кректав, відлипаючи від стільця.
– Мужики, я все розумію. Ще один ривок – і обіцяю гарний передих. Я б з вами рвонув, але ці… наказали координувати. Чуєте? Координувати, сука!
Шеф скривився, жмакаючи, складаючи на криву купку якісь папери. Кутик рота дрібно тремтів. Дивно таке бачити на його кутастій мармизі. Я переступив, бо праву ногу зсудомило.
– Не переживайте, ганні. Ми завалимо тих муслімів, та й край. А з вами спокійніше працюватиметься – знатимемо, що зад прикритий.
Тоні й собі підхопив.
– А так, шеф, триматимете на контролі цих штабних, шоб якоїсь херні не втнули.
– Думаєте?
– Аякже.
Шеф підозріло глипнув.
– От, чорти! Йдіть вже хропіти.
Ледве добрели. Намет лопотів на вітрі. Хлопці, матюкаючись, укріплювали краї. Лице горіло, в очі наче хто піску насипав. Усе клятий вітер. Усередині трохи затишніше. На моїй постелі ніби цигани ночували.
Так би й впав і зарився.
Але де там! Скинув лише маскувальний костюм і черевики. Першим ділом – почистити гвинтівку. Тягну пляшку води. Йде, як у пісок. Вижлуктив, мабуть, літру. Живіт як барабан, і їсти не хочеться. Глянув у маленьке дзеркальце – очі кролячі, губи потріскались, кров запеклась, щоки позападали. Красунчик…
Човгаю, ніби дід. Затвор хрустить від піску. Ох і набилося цього гівна! Чищу помаленьку, як інструкція пише. Поряд Тоні розбирає свою М4.
– В тебе теж піску набилось?
– Наче хто обваляв. Як вона стріляла, не второпаю. А кажуть, що М4 лайно.
– Дивитись просто треба.
Язик ледь ворушиться. Очі заплющуються. Хоч би дочистить…
Привівши гвинтівку в порядок, падаю на нари. Заповз у спальний мішок, натяг клапан. Усе.
Прокидався тяжко. Десь далеко чувся голос, щось торсало за плече. Я налапав ножа. Заріжу паскуду… Бо снилося, що напав здоровенний волохатий пес і рве руку, а кров юшить і розлітається шмаття.
– Капрал! Кап… х-р-р!..
Насилу розліпив повіки. Тоні й декілька приятелів стояли та гиготіли. Голомозий салага булькотів під пахвою. Я розтис захват. Молодий лупав очима, а вид, наче хто борошном притрусив.
– Ти цей… Не дмися, Конні. Просто більше не буди.
Хлопчина тільки кивнув і, тримаючись за горлянку, чкурнув геть.
– Нафіг таке чудить?
– Ти чо? Я двадцятку заробив. А якби ти ще й ножем шваркнув, то й сотку.
– Пішов ти з такими жартами… Ледь малому в’язи не скрутив.
– Узагалі круть. Тільки тебе торкнувся – і в захват, а ти другою рукою вже тесак тягнеш. Салага мало не наклав у штанці.
Хлопці знову іржуть.
Про ту мою фішку знали всі у взводі. Мене завжди будили, так би мовити, здалеку. Якщо голос не допомагав, Тоні брав більярдний кий і обережно штурхав.
Тепла вода не допомагала. Промив очі, налив на потилицю. Голова дудніла. Зсередини гатив настирний молоточок. Треба збиратись.
Наш загін два дні поспіль нюшить талібів. Основний склад – головорізи з розвідбату, відділення саперів, три снайперські пари. Ганяємо на запилюжених «Хамві», є ще два броньовики. Але тим виродкам допомагають місцеві. Тільки-но дрон вислідить щось схоже на «бородатих», потикаємось туди – нуль.
Ми з Тоні самі визвалися в дозор й ковтали пилюгу ще з трьома морпіхами. Салаг не було, в кожного два-три деплойменти.
Раптом «Хамві» став прямо серед шляху. Водій, люто матюкаючись, поліз під капот. Ми зайняли позиції. Чахлі арики вздовж дороги, оброслі кущами, шельпотіли гілками, наче дротом. Спочатку потрапили в піщану бурю. Тепер оця халепа. А я до всього загубив грі-грі. Якось лапнув себе за шию – нема! І де він подівся, чортзна. Хоч убий – не згадати.