Бен кружляє в танці, гарикаючи зірваним голосом. Дика міць тече жилами, бурхає червоним туманом.
Полум’я стріляє іскрами. Батько кидає у вогонь пучки сухої трави, запашний дим заповнює хоган, дере горлянку, витискає сльози. Піт летить, як у парілці, тіло стає легким і сильним. Зараз рвонув би світ за очі…
М’язи налились, жили ніби тріскотять приємним болем.
Хто знає, скільки ми молились. Старий спинився, впав навкарачки й раптом завив. Шалений гук продер поза шкірою. Я бачив лише туго натягнуту шкіру на його борлаку. Бен одразу підхопив поклик.
Люта дужість розпирала груди, вирувала в горлянці. Шалена втіха й воля.
Хоган наче зник, лишилось чисте небо, нічний дух. Зі схилів гори відізвались сіроманці.
Глава 12
Життя на базі йшло звичною тягучкою. Взвод оновився. Тепер я «старий». Тренування, виїзди більше не збурювали кров. Відпрацював як треба й повернувся в бараки.
Жив сам. Спочатку жахався – здавалось, ось-ось зайде Тоні, кине лахи, розповість щось дотепне. Але його не було. Офіційно оголосили зниклим безвісти.
Мені дали нового навідника – молодого хлопчину, який тільки-но закінчив снайперську школу. Той старався з усіх сил, але дружби між нами не було.
Я наче вигорів ізсередини. Просто служив. Частенько телефонував додому. Майже кожного дня спілкувався з Беном – той гарував у Форт-Беннінг. Здається, готувався до деплойменту. Інколи надзвонював Карл. Як і досі, водить своїх екстремалів. Переказував привіт від Кейва.
Так минуло з півроку. Я почувався так, ніби все життя був морпіхом. Розпорядок усотався в плоть і кров, сленг став звичною мовою. Я навіть дивувався, коли хтось із новачків не розумів мене відразу.
До кінця контракту лишався рік, й шеф декілька разів брався розпитувати, що я планую, як дивлюся на продовження служби, зваблював сержантською школою і вищою зарплатою.
Я петляв, ухилявся, бо насправді й сам не знав, що робити. Коли підписував контракт, чотири роки здавались вічністю, а тепер мигнули – от і сиди, думай.
Частенько вночі я лежав з розплющеними очима й згадував Навахо Нейшен. Пругкий вітер, пахощі пустельного зілля, відчуття волі й сили… Мабуть, так колись було в Україні, тільки степи були буйніші.
Гладив свастя, перебирав ланцюжок, згадуючи своїх, пастівник біля Магури, Топіка й Куклу. Снилося – біжу вночі берегами, висолопивши язика, добігаю до ставка, а перейти не можу. Ген, бачу хату й повітку, хтось рукою махає, не розберу… Кручуся, ганяю – вода не кінчається, й край. Підбіжу, похлебчу трохи, а далі ніяк.
Ранком прокидався мокрющий, серце калатало. Намагався забутись у тренажерному залі, тягаючи залізяки. До п’яних очей різався у відеоігри, щоб упасти й виключитись. Але сон цей відвідував мене частенько. І не було тому ради.
Тим часом змінився характер занять. Більше вправ на воді, десантування зі шлюпок, плавання в спорядженні й без. Нам поки нічого не говорили, проте навіть салазі було зрозуміло, що дуже скоро прийдеться займати тісні суднові кубрики.
Авіаносець височить, як могутня скеля. Доводиться задирати голову, щоб глянути на надстройки. Нас чоловік тридцять. Я – єдиний снайпер. Трап хилитається, під ногами плюскотить зеленкувата вода. На найближчих вісім, а то й дев’ять місяців – це наш рідний дім. USS[98] «Carl Vinson» гордо задер точений ніс і навіть не ворухнеться, наче справжній будинок.
З нас тільки п’ятеро бували в «круїзі». Справжні моряки скалили зуби, кидали дотепами – мовляв, шукайте відра поглибше. Ми посилали їх на всі букви, проте на душі було неспокійно. Ану ж, як справді душа не витримає?
Залізні сходи, вузенькі коридори, плетіння кабелів і труб на стінах. Наш кубрик нагадував радянський плацкартний вагон: двоповерхові нари, вузесенький прохід. Кришка койки піднімається, можна закинути баули. Тільки розгрузились, зайшов морський офіцер. Щось переговорив з нашим капітаном, пішов. Шеф скомандував збір.
– Ми починаємо морський деплоймент. Я знаю – більшість з вас ніколи не бували на кораблях. Тому будьте уважні – це зовсім не круїзна посудина. Сержант проведе інструктаж щодо маршрутів руху й заборонених зон. Заняття по графіку. Orah!
– Or-rah!
Веселеньке діло. Мені припало спати зверху. Тільки підтягнувся – палуба пішла з під ніг. Чую:
– Що за… Ден, ти теж таке бачиш?
– Мало не навернувся. Видно, рушили…
– От влипли. На цій бляшанці півроку хилитатися, або й більше.
– Тобі ж обіцяв рекрутер білий пісок й засмаглих цицькатих дівчат. От і надивишся.
– Я і в Каліфорнії не бідував. Бляха, кругом вода і ні хера.
98
USS – префікс на позначення кораблів ВМС США (буквально – «корабель Сполучених Штатів»).