З вереском, криками, виттям на приступ пішли люди Матати.
Година – і все. Де-не-де чулися зойки – мазамбазі добивали поранених. Худенькі бійці бігали із закривавленими ножами й безтямно виряченими очима. Видно, гарно накидались.
Цей світ перевернувся – мганга помер, а Матата підгорнув під себе й територію, й населення. А головне – родовище колтану[105]. Тут їх чимало, і кожне контролює окрема банда чи племінний вождь. Їм самим колтан, як собаці сідло. Але Штати й Європа пропонують грубі гроші за руду, без якої сучасним виробництвам не обійтись. І продають її, гарненько поливши кров’ю.
Назад ми поверталися тяжко. На перекладних, через Танзанію. Настрій паршивий – ніби лайна наївся.
Траханий Кун! Повернусь, відбуду контракт на базі і звалю звідси.
Хисткий літак трусився від кожного пориву вітру, щось скрипіло, порипувало. Тримаючись за спинки сидінь, наблизився Гелон.
– Чого кривишся?
– Гикавка замучила.
– Он що. Ти гарно відпрацював.
– Тупі мішені. Навіть не зрозуміли, звідки їх валять.
– А ті, що на приступ ішли, кращі? Гаразд, відпочивай…
Похитуючись, Гелон важко гепнувся на місце. Літачок деренчав, але вперто пробивався до Джибуті.
На базі все по-старому. От тільки хлопці мене уникають. Перемовляються, сиплють жартами, але тримаються на відстані. Я тепер зайвий. Ну і хрін з ними.
Після Конго я довго відсипався. Хоча сном це не назвеш. Періодично провалювався в забуття, верзлось чортзна що. Ходив, як прибитий, до їдальні й назад.
Такого тяжкого «одходняку» навіть після деплойментів у мене не було. Попередні відрядження здавалися не такими вже й небезпечними після того брудного містечка.
Від нар уже боки болять. Може, піти хоч у спорт зал? Ще кілька днів вільні від вахт – треба привести голову й тіло до ладу. Зараз дев’ять вечора, там нікого не повинно бути. А ні, світло… В залі двоє Кунових «гардів». Команда з Конго. Вони зазвичай з нами не спілкуються, а тут підійшли, подали руку.
– Відійшов трохи?
– Наче.
– Раз у залі, значить, відійшов.
Розім’явся, почав з «протяжки». М’язи налились приємним болем. Гарненько розігрівшись, пішов на «станову», далі «присід». Потім підтягнувся, віджався між лавок. Щоб розрівняти хребет, качнув прес на дошці.
Усе, на сьогодні вистачить. Піт аж хлющить. Присів дух перевести. Аж тут зайшов Гелон у тренувальних штанях і футболці.
– Привіт, Дене!
– Привіт.
Сів поруч. Пару хвилин мовчали.
– Перший раз тяжко, розумію.
– В мене три деплойменти й сорок сім підтверджених ліквідацій. Це точно не перший раз.
– Саме він. Ти вперше правдиво воював, побачив справжню війну.
– Не зрозумів?
– Ти за що воював в Афганістані? За що хлопці здихали в Іраку? За який фак мій старий поліг у В’єтнамі? Він до того навіть країни такої не чув. За державу, Бога й Конституцію? За демократію? Херня, всі воювали один за одного, але фактично – за нафту, вплив і контроль. Тільки не свій, а якихось пузанів з лискучими нігтями і в костюмах за сім штук. Вони живуть у світлих будинках, цілують дружин і дітей зранку, по ящику закликають до терпимості й допомоги голодуючим дітлахам, але посилають солдат воювати «заради збереження миру». Це наче трахатись заради невинності.
Знаєш, що я зрозумів? Солдати лохи. Вони лягають у землю за копійки, а виродки з чистенькими пухкими ручками загрібають мільйони. Я втомився почуватися лохом. І усвідомив справжню війну. Можеш обманювати себе, але істина від цього не зміниться. Ми просто інструмент, що належить людям, яким пощастило вилізти на гребінь. Якщо не ми, знайдуться інші, не факт, що кращі. Це вже твій вибір – прийняти реальність чи далі жити в солодкій брехні…
Гелон ляснув себе по колінах і пішов на бігову доріжку. Я сидів, наче прибитий. Старий найманець має рацію. Суцільна брехня й загрібання жару чужими руками, щоб свої лишились без опіків. Контрактори воюють за гроші й чесно це визнають, інші воюють, як барани, намагаючись вірити в солоденькі казочки…
За тиждень я перейшов на індивідуальний контракт у групу Куна. Для «Academy» це було вигідно: формально я лишався їхнім, проте вважався особистим охоронцем і виходив з-під керівництва лідера групи. Відповідно збільшилась моя зарплата – Кун докинув компанії за оренду цінного співробітника. Відтепер я майже не бачився з хлопцями, тільки на спільних виїздах.
Життя змінилось. Ми ганяли по Джибуті та Ефіопії, літали в Танзанію та Руанду. Прийшлося побувати в Сомаліленді й Пунтленді. Ці квазідержави ніхто не визнавав, але вони клали на всіх.
105
Колтан – мінерал, з якого видобувають ніобій і тантал – метали, що використовують у виробництві складної електроніки, зокрема, військового призначення.