У Сомаліленд їздили джипами. Ця земля повернулась до природного стану – територія поділена між племенами, що об’єднались у таку собі конфедерацію. В Куна там були якісь інтереси, й ми курсували між містечками та невеликими селищами, зустрічались з місцевими впливовими особами, раптово зривались з місця й вирушали далі.
Два рази нас обстріляли з гущавини, але кулі тільки пошкарябали фарбу на броньованих «Тахо». Якось «забикував» місцевий авторитет, але Гелон швидко його приборкав, приставивши свій «глок»[106] до авторитетової матні.
Ми з цим чудилою їхали кілометрів двадцять, щоб його бойовики не наробили біди й випустили нас із селища. Тільки на під’їзді до кордону дали копняка, і голозадий вождь вилетів з джипа, наче корок.
Одним словом, весело. В постійній круговерті не було часу задумуватись чи жалкувати. Я наче знову опинився в Корпусі. От тільки гроші незрівнянні.
Як вступний подарунок, Гелон вручив мені МК12 MOD 1[107]. Знав, чим узяти. Дивлячись на мою задоволену пику, хлопці тільки посміхались. Як виявилось, усю особисту зброю тут, за своєрідною традицією, дарували. Розрахунок простий – своє бережеш і доглядаєш краще, ніж чуже. Вечорами обов’язково збирались усі вільні від змін. Ми вечеряли, травили байки, дивились фільми.
Своїм я телефонував, як тільки випадала нагода. Але в червні бос раптом заборонив будь-які дзвінки і скайп. Звичайно, всі попередили рідних. Я теж вигадав якусь брехню. Не знаю, повірили мені чи ні, та на душі все одно стало паршиво.
До того ж мене переслідував дурний сон. Ніби в нашому дворі зарізали корову. Розтікається калюжа крівлі, безголову тушу скидає на плече дід Толя, покійний сусід. Я кричу, біжу слідом, але той іде і десь зникає.
Я прокидався наче скупаний, намацував свастя й молився. Так, як навчила баба: всім богам, що їх тепер забули. Та переляк не відпускав. Ланцюжок з амулетом почорнів, і як я не намагався його відчистити, нічого не виходило. Навіть Гелон помітив, що я смикаюсь, але крім відповіді «все нормально» нічого від мене не почув.
Та й що я мав казати? Що сни погані сняться, амулет почорнів? Точно звільнять. Тому працював, зціпивши зуби.
Контракт скінчився. Уся команда разом з Куном поверталася в Штати. Стрімкий бізнес-джет мчав легко, як по маслу. Містер Кун сидів разом з нами. Хлопці дрімали, слухали музику. Я заплющив очі. В навушниках Єгор Лєтов:
Останніми днями Кун почав розмови про новий контракт. Казав, що задоволений моєю роботою і хотів би бачити у своїй групі. Так і сказав: «у своїй групі». На роздуми дав тиждень. Я дві ночі перед вильотом не спав і тепер почувався, наче з бодуна.
Страшно зізнатись, але мені подобалось. Рейди, перестрілки. Кун не простий чиновник. З африканськими «компаньйонами» спілкувався їхніми мовами. Такими, яких в університетах не вчать.
Гелон теж розмовляв французькою, німецькою, африкаанс і суахілі. Я чіплявся до нього тиждень, аж поки той не згодився навчати мене. Вже за чотири місяці я спокійно теревенив з людьми на базарі, торгувався, навіть лаявся.
У вільний час я самотужки вчив німецьку – за методом Франка і за допомогою деяких комп’ютерних пристроїв.
Мій сусіда по нарах на ймення Кріп – з біцепсом, як моя нога, випнутою щелепою й ґудзастою головою, яку він голив, виявився неабияким знавцем місцевих релігій. Я заслухався, відкривши рота, як він описував численні бридкі ритуали або дійсні випадки тутешнього чаклунства.
Я навіть отримав дозвіл на приховане носіння зброї, й десятого листопада містер Кун вручив мені новенький «Springfield Operator»[108].
Але найкоротший контракт – сім років. Улізти в це зараз – добру частину життя присвятити війні. От я й мучився…
Плеєр перескакував з пісні на пісню, але сон не йшов. В ілюмінаторі темінь, позаду хтось сопе. Світло в салоні приглушене, тільки над передніми сидіннями яскраве. Видно, бос працює.
Висмикнувши навушники, я витер спітнілі долоні об штани. Треба вирішувати зараз. Досить тягти кота за хвіст.
Кун сидів з маленьким срібним нетбуком на колінах і тер перенісся вказівним пальцем. Гелон куняв у сусідньому кріслі. Почувши кроки, втупився в мене своїми круглими очиськами.
– Щось хотів?
– Мені б з містером Куном переговорить.
Гелон бликнув на боса.
– Люк, принеси водички. Сідайте, містере Раш.
Я сів.
– Кажи.
– Хтозна, як почать.
– Та, як думаєш.
– Хочу бути в команді і…
– Боїшся назавжди лишитися в бізнесі?