Він подивився на її «Лексус» і сказав:
— Я так і зрозумів, що це твій. Завжди в чорному, завжди тяжієш до темної сторони. І чиє ж іще авто буде таке доглянуте?
Мора нарешті повернула собі здатність говорити. Голос був хрипкий. Чужий.
— Що ти тут робиш, Вікторе?
— Схоже, тільки так я мав змогу тебе нарешті побачити.
— Влаштувавши засідку на парковці?
— То он як ти це бачиш?
— Ти сидів тут, чекаючи на мене. Я б сказала, що це засідка.
— Ти не дала мені вибору. Так і не перетелефонувала.
— Не мала нагоди.
— Не лишила свій новий номер.
— Ти про нього не питав.
Він подивився на сніг, що сипався з неба, мов конфеті, й зітхнув.
— Що ж. Усе як у давні часи, правда ж?
— Надто схоже на давні часи.
Вона розвернулася до автівки, натиснула на кнопку. Замок клацнув.
— Не хочеш дізнатися, чому я тут?
— Мені треба йти.
— Я прилетів аж у Бостон, а ти навіть не питаєш навіщо.
— Гаразд, — подивилася вона на нього. — Навіщо?
— Три роки, Моро.
Віктор підійшов ближче, вона відчула його запах. Мило й шкіра. Сніг, що тане від тепла тіла. «Три роки, — подумала вона, — а він майже не змінився. Так само по-хлопчачому схиляє голову, зморшки від сміху в кутиках очей ті ж самі. І навіть у грудні його волосся здається вицвілим на сонці, не штучно вибілене — це чесні біляві пасма від багатьох годин, проведених надворі». Віктор Бенкс наче випромінював свою власну силу тяжіння, і вона була так само підвладна їй, як усі інші. Відчула, як її знову тягне до нього.
— Невже ти жодного разу не замислювалася про те, що це могла бути помилка? — запитав він.
— Ти про розлучення? Чи про шлюб?
— Хіба ж не очевидно, про що я? Якщо вже стою тут і говорю до тебе.
— Ти довго чекав, щоб про це сказати.
Мора знову розвернулася до автомобіля.
— Ти не одружилася вдруге.
Вона зупинилася. Озирнулася на нього.
— А ти?
— Ні.
— Тоді, гадаю, з нами обома однаково важко жити.
— Ти не встигла про це дізнатися.
Мора засміялася — гіркий, неприємний звук серед білої тиші.
— Це ти завжди був на шляху до аеропорту. Завжди мчав рятувати світ.
— Не я втік від шлюбу.
— Не в мене був роман.
Вона відвернулася й смикнула за дверцята.
— Чорт забирай, можеш зачекати? Послухай мене.
Його рука зімкнулася на її передпліччі, і вона злякалася від того, скільки люті відчула в цьому русі. Пильно подивилася на нього, холодним поглядом, наче кажучи, що він надто далеко зайшов.
Віктор відпустив її руку.
— Пробач. Господи, я не так усе це уявляв.
— А чого ти чекав?
— Що між нами щось лишилося.
«Так воно і є», — подумала вона. Лишилося навіть забагато, саме тому не можна було дозволити цій розмові тривати далі. Мора боялася, що її знову затягне. Уже відчувала, як це відбувається.
— Слухай, — мовив Віктор. — Я в місті всього лиш на кілька днів. Маю завтра зустріч у Гарвардській школі охорони здоров’я, а після цього зовсім вільний. Скоро Різдво, Моро. Я подумав, що можна провести свята разом. Якщо ти вільна.
— А тоді ти знову відлетиш.
— Принаймні можемо хоч трохи надолужити. Ти не можеш взяти кілька вихідних?
— У мене робота, Вікторе. Я не можу просто так її покинути.
Він зиркнув на будівлю і з недовірою засміявся.
— Не знаю, як ти могла обрати таку роботу.
— Темна сторона, пам’ятаєш? Це я.
Чоловік подивився на неї, його голос став ніжніший.
— Ти не змінилася. Аніскільки.
— Ти теж, і саме в цьому проблема.
Вона сіла до автомобіля й захряснула дверцята.
Він постукав у вікно. Мора глянула на нього — він дивився на неї, на віях блищали сніжинки, і вона не мала вибору, окрім як опустити скло й продовжити розмову.
— Коли ми знову зможемо поговорити? — запитав Віктор.
— Я маю їхати.
— Тоді пізніше. Сьогодні.
— Не знаю, коли буду вдома.
— Ну ж бо, Моро. — Він нахилився ближче. М’яко промовив: — Ризикни. Я зупинився в «Колонаді». Потелефонуй мені.
Вона зітхнула:
— Я подумаю.
Чоловік простягнув руку, стиснув її плече. Його запах знову здійняв хвилю теплих спогадів — про ночі, коли вони спали під свіжими простирадлами, переплівши ноги. Про довгі повільні поцілунки з присмаком свіжих лимонів і горілки. Два роки шлюбу лишили по собі незабутні спогади, хороші, так само як і погані, і в цю мить, коли його рука лежала в неї на плечі, хороші переважали.