Вона обвела поглядом ширше коло: шматок затоптаної білої тканини в проході, червоні бризки на лавах. У цьому холоді вона навіть бачила своє власне дихання, і їй здавалося, що температура падає ще нижче, доки вона читала криваві сліди, вивчала плями, що рухалися між рядами лав, й усвідомлювала, що тут сталося.
Фотограф знову взявся знімати, кожен спалах бив Морі по очах.
— Привіт, док! — Попереду здійнялася грива темного волосся: детектив Джейн Ріццолі підвелася на ноги й помахала їй. — Жертва тут.
— А що за кров тут, біля дверей?
— То від іншої жертви, сестри Урсули. Хлопці зі швидкої повезли її до лікарні Святого Франциска. У центральному проході ще більше крові та сліди, які ми хочемо зберегти, тож краще обійдіть зліва, попід стіною.
Мора спинилася, щоби вдягнути паперові бахіли, тоді рушила по периметру кімнати, притискаючись до стіни. Лише зоставивши позаду перший ряд лав, вона побачила тіло черниці. Жінка лежала горілиць, чорне вбрання здавалося чорною плямою у великій червоній калюжі. Її руки вже обгорнули пакетами, щоби зберегти докази.
Вік жертви заскочив Мору зненацька. Та черниця, яка впустила її, ті, кого вона бачила у вікні, — всі вони були літніми. А ця жінка була значно молодша. Її обличчя було тендітне, у світлих блакитних очах застиг моторошний спокій. Голова була непокрита, біляве волосся було заледве дюйм завдовжки. Кожен страшний удар лишив свій слід на голові, формуючи викривлену корону.
— Її звати Камілла Маджіннес. Сестра Камілла. Родом із Г’янніспорта, — прохолодно й діловито мовила Ріццолі. — Стала першою тутешньою послушницею за п’ятнадцять років. Планувала постригтися в черниці у травні.
Детектив помовчала, тоді додала:
— Їй було всього лиш двадцять. — Злість нарешті пробила фасад спокою.
— Така молода.
— Так. Схоже, він добряче її відмолотив.
Мора вдягнула рукавички й присіла, роздивляючись тіло. Знаряддя вбивства лишило на скальпі рвані рани, з розірваної шкіри стирчали шматки кістки, просочувалася сіра речовина мозку. Хоча обличчя залишилося майже неушкодженим, набуло темно-пурпурового кольору.
— Вона померла, лежачи долілиць. Хто її перевернув?
— Сестри, які знайшли тіло, — відповіла Ріццолі. — Намагалися намацати пульс.
— Коли жертв знайшли?
— Зранку приблизно о восьмій. — Детектив глянула на годинника. — Майже дві години тому.
— Ви знаєте, що сталося? Що розповіли сестри?
— З них важко щось витягнути. Лишилося всього чотирнадцять черниць, і всі вони зараз шоковані. Думають, що в безпеці тут, під Божим захистом, а тоді до них вдирається якийсь божевільний.
— Є ознаки вторгнення?
— Ні, але ввійти до абатства неважко. Усі стіни поросли плющем, можна спокійно перебратися. До того ж є задні ворота, що виходять у поля, де в черниць городина. Злочинець міг увійти і звідти.
— Сліди?
— Є кілька. Але надворі їх уже мав засипати сніг.
— Тож ми не знаємо, чи справді він вдерся сюди. Його цілком могли впустити через головні ворота.
— Це орден самітниць, док. Нікого не впускають у ці ворота, окрім парафіяльного священика, який приходить служити месу й вислуховувати сповіді. Є ще жінка, яка працює в будинку священика. Їй дозволяють приходити з дочкою, коли дитину немає на кого лишити. Це все. Більше ніхто не зайде без дозволу абатиси, і сестри нікуди не виходять, хіба що до лікаря і в разі термінових родинних потреб.
— З ким ви вже встигли поговорити?
— З абатисою, матінкою Мері Климент. І з двома черницями, які знайшли жертв.
— Що вони розповіли?
Ріццолі похитала головою.
— Нічого не чули, нічого не бачили. Навряд чи інші теж матимуть що сказати.
— Чому це?
— Ви бачили, які вони старі?
— Це не значить, що вони всі не при розумі.
— Одна з них не при собі після інсульту, ще у двох — хвороба Альцгеймера. Більшість ночують у кімнатах, що виходять на інший від двору бік, тож вони й не могли нічого помітити.
Спочатку Мора просто схилилася над тілом Камілли, не торкаючись його, віддаючи загиблій останню мить гідності. «Тепер ніщо не завдасть тобі болю», — подумала вона. Тоді почала обмацувати скальп і відчула, як зсуваються під шкірою уламки кістки.
— Численні удари. Усі по тім’ю й потилиці…
— А синці на обличчі? Це просто синюшність?
— Так, до того ж застигла.