Тим часом уже почалася зима, дощова й сумна. З похмурого неба безнастанно сіялась дрібна й холодна мжичка. Безпросвітність цих захмарених днів, здавалося, ще більше поглиблювала безнадію. Світло в домі не гасили навіть удень. Величезними кімнатами, мов тіні, снували слуги.
Амада в холодному відчаї мріяла про смерть. Тепер, коли згасали її останні мрії, їй здавалося, що минуле, якого вона не могла позбутись, роззявляє свою пащу, щоб поглинути її. В душі була тільки безмежна втома й покора. Амада вже не нарікала на долю, не обурювалася — вона просто не мала сили жити далі. Десь на дні душі дотлівали сумніви й надії, а Марсіа лева відповідь, що надійшла нарешті, ще через чотири дні, остаточно вбила їх.
Марсіаль не відмовлявся від своєї обіцянки, але від його чемних слів на Амаду повіяло холодом. Писав, що він не забув: 23 січня, через місяць після їхнього побачення, вони мають з'єднатися навіки, як призначили. Тільки ж усе це не так легко. Потрібен привід, щоб порвати з нареченою. Він, Марсіаль, переживає жахливі дні. Передбачає, який буде скандал, коли він скаже матері, що змінив свій намір. Звичайно, він зробить усе, щоб назвати Амаду своєю, — адже стільки вистраждав задля кохання… Проте в листі не було ні запалу, ні почуття. Були слова роздратованого боржника, змушеного виконувати угоду. Наприкінці листа Марсіаль просив пробачення, що відповів не одразу: він-бо тепер надто знервований і не в силі розважливо обміркувати все як слід. На закінчення посилав поцілунок, та був той поцілунок такий вимушений, що Амада здригнулася, як від наруги.
— Він має слушність, — сказала вона собі, ціпеніючи од відчаю. — Хто я така, щоб ставати між ним і його матір'ю?..
Тоді спокійно підвелася, згорнула лист і поклала в шухляду, в якій зберігала всі Марсіалеві листи.
«Треба з ними щось зробити», — подумала неуважно і, вийнявши з шухляди чистий папір, почала швидко й гарячково писати.
«Можеш звинувачувати мене в чому хочеш, але я розміркувала й побачила, що не годна виконати своєї обіцянки. В цьому я нерівня тобі — адже ти маєш силу волі, ти в змозі зробити те, що ми задумали.
Тепер я згодна, що це справжнє божевілля, і ніяк не можу його допустити. Вважаю, що буде краще, коли я назавжди залишуся для тебе Сфінксом і не стану між тобою і нею, — чисте сумління мені дорожче за саме життя…»
— Комедію закінчено! — розпачливо сказала вона собі, написала: «Прощай!» — і вклала листа в конверт.
«Але ні, не може бути, — подумала вона за хвилину, — щоб Марсіаль повірив, ніби я писала щиро. Якщо він мене кохає, то неодмінно повернеться».
І знову в її душі зажевріла надія. Їй було необхідно обманювати себе саму, щоб мати силу дійти до кінця. Вона кидала останню карту в грі, де ставкою було її життя.
Лист летів назустріч її долі…
«Якщо він мене кохає, то повернеться…»
Амада вірила: Марсіаль не може не зрозуміти її почуттів, не може не догадатися, що її лист — це лише прояв великодушності, який вимагає того самого й від нього; він повинен відчути, як вона тепер мучиться, страждає… І вона не втрачала надії, гірко кепкуючи з власної наївності. Чекала день, два, три, чотири… десять. Нарешті, здалася невблаганній долі.
А Марсіаль мовчав…
XIV
Минуло два тижні. Того вечора Амада сиділа, замкнувшись у своїй кімнаті. Раптом хтось постукав у двері. Вона подумала, що то Хоакіна, і сердито сказала:
— Хто там?
Та то була не Хоакіна. За дверима озвався слуга:
— Сеньйоро, отець Гарсіа запитує, чи ви можете його прийняти?
Невдоволена з того, що їй не дають побути на самоті, Амада стомлено спитала:
— А де отець Гарсіа?
— Тут, біля дверей, сеньйоро.
Вона повагалась, але зрештою сказала:
— Нехай заходить.
Священик трохи збентежено попросив пробачення і незграбно переступав з ноги на ногу, не знаючи, з чого почати. Амада, щоб підбадьорити його, всміхнулась і жестом указала на стілець. Спокійно чекала, що він скаже.
— Ваша матуся, сеньйоро, просила мене поговорити з вами. Справа делікатна, і тому даруйте мені… Ви знаєте, що ваш сеньйор чоловік порушує справу про розлучення?
Амада, анітрохи не знітившись, ствердно кивнула головою. Священик був вражений.
— А ви знаєте, що він хоче домогтися розлучення, щоб одержати частину майна і взяти новий шлюб за кордоном?
— Перед тим, як порушити справу про розлучення, — спокійно сказала Амада, — він говорив зі мною, і я дала йому свою згоду.