— А зараз як? — спитав різко, намагаючись приховати хвилювання за долю дочки.
— Зараз краще. Але лікар каже, що їй не можна вставати… — Жінка завагалася і замовкла. Нарешті глянула йому в очі і сказала: — Півгодини тому знов приходив лікар. Звичайно, спитав про тебе, і я відповіла, що ти ще спиш…
Рохеліо, звівшись на лікоть, курив і дивився на неї глузливо й погрозливо. Затягнувшись димом, мовив:
— Ти вже довела, як завжди, що турбуєшся про сім'ю… Візьміть і висушіть мій одяг, — нараз звернувся до неї на «ви», як звичайно робив, коли волів, щоб його слухалися без заперечень. — Було б краще, аби ви поклопоталися про це ще перед тим, як правити теревені з брехунами цілого кварталу.
Коли гнівався, він розмовляв з дружиною, як із служницею, підкреслюючи свою зверхність. Адже він виявив ласку, одружившись із нею після того, як прижив їй дитину. Флорінда за логікою затурканої з дитинства жінки-простолюдки погоджувалася з такою роллю і знала своє місце. Жорстоке поводження чоловіка виробило в ній покірність робочої тварини.
Вона почервоніла, мовчки зібрала одяг і поклала на зігнуту руку. Уже з порога запобігливо обізвалася:
— Скажеш, коли принести сніданок.
Рохеліо, виливши свій гнів, глянув на Флорінду, і йому стало боляче від докорів сумління. В тридцять шість років вона перетворилася на худу, нещасну бабу, яка жила тільки для дочки й для нього. Її потворність, що весь час нагадувала йому про те, яку вія зробив дурницю, одружившись із нею, сьогодні вразила його по-іншому, розбудивши співчуття до цієї горопашної, котра всього зреклась. У хвилини каяття він казав собі, що якби люди не кепкували, що він має таку дружину, він був би щасливий і турбувався про неї, хоч, звичайно, не покинув би й Тересу та інших жіночок, з якими кохався.
Разом із легким жалем в його серці негадано ожила батьківська ласка. Коли Флорінда вийшла, він скочив з ліжка з твердим наміром спокутувати свій гріх і весь день просидіти коло нещасної хворої дочки, яка його обожнювала. Швидко надягнув штани, чисту сорочку і піджак з китайського шовку, потім звично змочив і розчесав перед дзеркалом рудуваті вуса.
Дівчинка лежала на спині, широко розплющивши очі. Вона радісно скрикнула і, схопивши батькову руку, рвучко притисла її до щоки:
— Татунечку мій! Ти прийшов!
— Так, ясочко, я буду коло тебе, скільки ти схочеш.
Обіцяв він од щирого серця. Глянув на миле худеньке личко дівчинки й мало не розплакався. Блакитноока, русява й ніжна Ліліна лежала в подушках, немов янголятко. Слабе й скарлючене тіло було майже непомітне під простирадлом. Рохеліо гладив доччине чоло і лагідно ворушив на подушці пасма русявого волосся. З розпачем питав себе, як могла народитися така квола істота. Дівчинка не зводила з нього завороженого погляду — ніяк не могла надивитися на батька.
— Тату, як мені було погано вночі! Думала, що вже не побачу тебе!
— Скоро ти одужаєш, доню… Але зараз не розмовляй, не хвилюйся, бо знову йтиме кров…
Він сидів у головах ліжка, мов терпляча доглядальниця, коли до кімнати зайшла Флорінда. Добросерда жінка усміхнулась, глянувши на чоловіка і помітивши, як сяє від щастя доччине обличчя. Цього їй було досить, аби відчути себе щасливою. Вибачливо глянула на нього і сказала:
— Ходімо снідати. Потім повернешся до Ліліни.
Так, іди, тату.
Снідав Рохеліо сам, бо Флорінда, яка куховарила і поралася вдома (не було змоги найняти служницю), попоїла раніш на кухні. Дружина поставила перед ним тарілку тихо, майже з побожною шаною, яку в ній завжди викликав цей чоловік, за котрого колись, не вірячи своєму щастю, вона вийшла заміж. Їй навіть подобалось грати таку принизливу роль, ховатися, коли приходили друзі Рохеліо, і пробувати весь час на кухні, яка стала її улюбленим притулком. Коли вона побачила, як чоловік пестить дочку і як сяє од щастя обличчя хворої, весь її смуток розвіявся, мов від чарів. Вона, як і всі, знала про зв'язок чоловіка з Тересою, але не ревнувала, навпаки — співчувала обманутій нещасній жінці, яка пожертвувала задля нього дівочою честю, а отже, і своїм майбутнім.
Рохеліо вважав природним, що дружина була йому за служницю, шанобливо догоджала, годувала смачними стравами: адже він зробив їй неабияку ласку, повівши до вінця. Час від часу він виявляв невдоволення їжею, яку вона готувала, і тоді Флорінда журилася. Зате коли йому щось подобалось і він її хвалив, бідолашна жінка сповнювалася гордістю і сприймала це як нагороду. Сьогодні Рохеліо був заклопотаний приїздом Тереси, хворобою Ліліни і думками про свої невдачі. Він не лаявся, як завжди, коли доводилося їсти в «цьому свинюшнику». Швидко проковтнув сніданок, машинально випив каву і, сказавши дружині, щоб принесла ранкову газету, знову пішов дочки.