Попри всю свою розбещеність, Рохеліо був тоді ще дуже сором'язливий і не насмілився одразу ж залицятися до цієї ніжної жінки, яка припала йому до вподоби. Він терпляче дожидав, поки комерсант натішиться Флоріндою і покине її. А що вишукані манери Рохеліо не залишили Флорінду байдужою, то хлопець легко досяг мети, куди легше, ніж сподівався. Старий коханець став жертвою, його першого обдурили й безцеремонно відкинули геть, віддавши перевагу молодшому суперникові.
Флорінда була на сьомому небі від щастя, яке випало на її долю, а надто коли мати Рохеліо, боячись гріха, наполягла на тому, щоб вони взяли шлюб. Рохеліо, не усвідомлюючи до пуття, на що йде, був у захваті від самої думки, що зможе спати з коханою вдома, і радо дозволив повести себе до шлюбу…
— Який я ідіот! Я завжди був ідіотом! — гірко вигукнув Рохеліо, дійшовши у своїх спогадах до весілля, і підхопився з крісла так рвучко, що Ліліна злякано здригнулась.
Йому стало жаль себе й від згадки про любов до Тереси, яка засліпила й оглушила його так, що він і досі ще не прийшов до тями. Те, що він так легко домігся кохання вродливої незайманої дівчини, загоїло рану, якої завдало йому одруження, і він ще дужче запишався собою. Та зрештою розорення та дрібні невдачі протверезили його. Від такого життя у його серці розвинулась перша брунька злості на коханку. Він звинувачував її в тому, що своєю любов'ю вона збила його з пантелику, він став нездатним до справ, і це, мовляв, і є причиною його невдач. Силкувався вирватися з-під впливу жінки, яка, маючи завзяту натуру, панувала над ним. Звичайно, це він робив, коли Тереса була далеко. Як тільки вона з'являлась, — жінка навіть не здогадувалася, що в його душі точиться внутрішня боротьба, — то одразу цілком підкорювала волю й серце коханого.
Так вони й жили. Рохеліо ділив свій час між Тересою і потворною безправною жінкою, що належала йому по закону, в домі якої він завжди зустрічав світанок: адже так вимагала кохана. У гіркі хвилини він глузував із себе, що без опору погоджувався волочити подвійні кайдани подружніх обов'язків, знаючи наперед, що ніколи не стане в нього сили перебудувати своє життя. Які вигоди приносило йому кохання Тереси? Якби він, побавившись, кинув її, як роблять деякі чоловіки, що мають здоровий глузд, то, певне, ця вродлива жінка могла б знайти собі не одного на його місце. І як дякувала Тереса за його вірність? Вона боронила свою невідчепну ідею — вдавати перед родиною, що для них вона вже не існує. А ота тварюка — брат— скористався цим і за життя сестри привласнив її добро. Рохеліо ніяк не розумів, як могла так поводитися розсудлива людина. Він оддав їй усе, що міг, а вона не хотіла забрати від егоїстичного тирана — свого брата — те, що могло принести їм щастя і спокій. Будучи надміру матеріалістом, щоб зрозуміти такі речі, Рохеліо думав тільки, що для Тереси менше важила його любов, аніж доля її родини, і ця думка викликала в нього ревнощі.
«Що ж, я можу залишити її,— казав він собі в сотий раз, — нехай шукав кого хоче». Про дітей не турбувався, бо сам був бідний, а вони багаті. Коли б Тереса залишилася сама, вона все одно не відмовилась би від свого і не стала повією, хоч і не навчилася заробляти на життя власною працею. Він із запалом брався здійснювати всякі плани, але ніколи не доводив їх до кінця. У свій час навіть поривався розлучитися з дружиною і взяти шлюб із Тересою, але кохана відкинула його несміливу ідею. Згодом він і сам переконався, що це неможливо. Отже, знову покорявся й страждав, бо йому завжди бракувало сили узятися до якогось прийнятного діла й виборювати своє щастя.
Але за останні шість місяців, що їх він прожив у Гавані, далеко від Тереси, думки його змінилися докорінно. Він заприятелював з чоловіками й жінками, котрі вельми впливали на його погляди. Захопився легковажним життям міста, яке спокушало на кожному кроці. Йому часто здавалося, що він проходить мимо омріяного в снах раю, — адже бідність не дозволяла йому разом з усіма розважатися. Тоді прокляв своє минуле і в чорній безнадії огудив любов. Листи Тереси, щирі й пристрасні, дратували його. Чому вона не залишилася там із дітьми, щоб не надокучати йому? Він більш-менш справно відповідав коханій, намагаючись відтягнути її приїзд. А тим часом знаходив розраду в дружбі з гарними й добре вдягненими грішницями, яких надибував час від часу. Коди йому несподівано повідомили, що везуть дітей, він мало не луснув з досади. Вважав, що він уже став іншою людиною, яка порвала з минулим. Чекаючи дітей, запитував себе, чи не краще написати коханій прямо, що він пориває з нею. Добре знаючи Тересу, був певен, що вона не скаржитиметься й не докорятиме. Все можна розв'язати одразу, одним листом. Однак він не наважився зробити цього раніше, а тепер, маючи коло себе Армандо й Родольфо, зрозумів, що вже не можна відтягувати далі приїзд коханки.