Нарешті вони розгледіли чоловіка, що виривався з рук жінки. Якийсь час ті двоє мовчки боролися, потім чоловік щосили штовхнув слабшого супротивника й кинувся до дверей. Жінка пронизливо закричала, почала гидко лаятись. З цього було видно, що за люди тут мешкали.
— Тікаєш, падлюко!..
— Іди ти під три чорти! — ревнув чоловік з вулиці, навіть не затуляючись від дощу, який лив йому на голову. — Ти думала, я зганьблю себе і вб'ю тебе, стара шкапо?..
Тереса здивовано глянула на Рохеліо.
— Я тобі все поясню, — винувато обізвався він. Вона мовчки попрямувала до сходів, що видніли ліворуч. Покинута жінка ридала і рвала на собі одежу, проклинаючи весь світ.
Старими вичовганими сходами вони піднялися на другий поверх. Там хоч було світло. Двері квартири, яку найняв Рохеліо, виходили в коридор кроків за десять від сходів. Рохеліо зупинився, шукаючи в гаманці ключа. Тереса розглядалася навколо. Певно, колись тут була велика вітальня, а тепер з неї зробили ряд кімнат, поставивши дерев'яні переділки. Двері кімнат виходили у вузький коридор, де світилась підвішена попід самою стелею лампочка. Коридор повертав ліворуч і вів до заскленої галереї, що огинала патіо, а далі знову тяглися маленькі жалюгідні кімнатки. Як видно, власники будинку хотіли якнайвигідніше використати всю можливу площу, ба навіть і горище. У квадратовому, викладеному кам'яними плитками патіо стояли старі діжки з землею, в яких гибіли кволі рослини.
Переступивши поріг свого нового житла, Тереса трохи заспокоїлась: усередині все було доволі пристойно. Квартира складалася з спальні та маленької вітальні з балконом на вулицю. Тут стояли дешевенькі, але нові й чисті меблі, було світло, вода, ванна. Тереса подумала, що зможе створити затишок у цьому маленькому гніздечку, а надто коли відчинити вікна та балкон і замкнути двері в коридор. Тоді обернулась і глянула на коханого з німим запитанням, в якому, проте, не було докору. Рохеліо ввімкнув усі лампочки, і в кімнатах одразу стало веселіше.
— Квартира поганенька, правда ж? Але я не зміг знайти кращої…
Його голос не здригнувся, а тим часом то була неправда. Заклопотаний іншими справами, він доручив своєму другові, веселому й послужливому горбаневі, якого прозивали Ріголетто, щоб той підшукав йому дві кімнати для жінки. Кмітливий горбань не став питати, хто та жінка, і, подумавши, що йдеться про якусь дрібну пташку, найняв абияке помешкання. Сам Рохеліо побачив кімнати лише за два дні до приїзду Тереси, коли вже було пізно шукати чогось іншого.
Тереса, думаючи про щось своє, мовчки похитала головою.
Якби він найняв кімнати десь у дорогому будинку, вибачливим тоном пояснив Рохеліо, то цим поставив би її в непевне становище — адже всі звертали б на них увагу.
— Ти добре зробив, — холоднувато мовила вона. — Я згодна й на цю квартиру. Ніякий бруд ніколи не пристане до мене. — І, щоб закінчити цю неприємну розмову, додала вже іншим тоном: — Як важко було їхати із Сантьяго! Думала, що й не витримаю.
Вона вже опанувала себе. Швидко роздяглася, бо все на ній було мокре. У Рохеліо нетерпляче здригалися руді смужки вусів. Він підійшов і поцілував її в плече. Але Тереса, захоплена милими дрібничками домашнього вогнища, здавалося, забула про коханого. Видобула з саквояжа гребінець, сіточку для волосся, пудреницю й невеличкий настільний годинник, який поставила в головах над ліжком, між свічником і вимикачем. Потім зупинилась перед охайним, гарно застеленим ліжком з пишно збитими подушками. Певно, людина, яка тут порядкувала, була сумлінна й дбайлива. Розстеливши ліжко, Тереса задивилась на маленьку подушечку — зовсім таку саму, як та, що її вона, за звичкою, ще з дитинства, лягаючи спати, клала під щоку.
— Хто прибирав у кімнатах? — спитала вона, усміхаючись.
— Я дав ключа Домінзі, і вона щоранку приходить прибирати, — відповів Рохеліо, ледве приховуючи роздратування.
— Моя бідна негритяночка! — розчулено мовила Тереса, гладячи подушечку тремтячою рукою. — Але чому ти не написав мені, що вона робить десь куховаркою?
— А навіщо?.. Вона приходить сюди перед роботою. Очі Тереси зволожніли.
— Бідна Домінга! — прошепотіла вона.
Щоб заспокоїтись, вона рвучко відгорнула ковдру і, діставши з комода свіжі пошивки, наділа їх на подушки, їй не треба було питати, де що лежить, — її старенька годувальниця любила лад у домі.