— То виходить, щоб стати потрібною, мені слід поїхати в Сполучені Штати й зміцнити свою незалежність, еге ж? — іронічно спитала Тереса.
Хосе Ігнасіо прикусив губу. Він знав, що в цих суперечках сестра завжди візьме гору, і причаївся, чекаючи іншої нагоди.
Через кілька місяців після повернення із школи Тереса заприятелювала з сорокарічною вдовою Ріскосо, тіткою її подруги. То була ще свіжа жінка, чепурна, елегантна, жвава, з невимушеними манерами. Мала виразисте обличчя з трохи завеликим носом та гарні білі зуби, які весь час показувала співрозмовникам. Прагнучи привертати до себе загальну увагу, вона голосно розмовляла і сміялась на вулиці і в трамваях, крадькома спостерігаючи, чи справляє це потрібне враження. Хосе Ігнасіо, звичайно дуже пильного щодо сестриних зв'язків, ця дружба не турбувала: він дізнався, що сеньйора Ріскосо — незалежна особа і що її скрізь приймають.
Вдова одразу ж заходилась поповнювати соціальну освіту Тереси. Говорила вона щиро й просто, і це подобалось дівчині, яка слухала її жадібно, з широко розплющеними очима. Сеньйора Ріскосо довго зносила деспотичний норов свого старого чоловіка, який надто забарився на цьому світі, і тепер, здобувши, нарешті, волю, гуляла на всю губу. Повідаючи запальній Тересі свою філософію веселого й легковажного життя, вона прославляла флірт і розваги без прикрих наслідків.
Вони подружились, і тепер їх скрізь бачили разом. Після війни за незалежність місто було брудне, голодне й сумне, але нові подруги завжди знаходили, як і де розважитись. Коли вони, стрункі й одягнуті за останньою модою, гордовито виступали вулицею, чоловіки криво посміхались, задивляючись на вродливу дівчину, гарячі очі якої неспокійно блищали. До вдови Ріскосо знайомі ставились іронічно, гадаючи, що вона тільки похваляється і приписує собі неіснуючі гріхи. Та незабаром удова посвятила Тересу в таємниці свого життя. Разом з кількома іншими жінками вона заснувала невеличкий гурток обачливих гультяйок, до якого приймали тільки цілком надійних людей. Ця своєрідна масонська ложа складалася з удовиць, одиначок і заміжніх жінок, що любили повеселитись. Зайшовши у спілку з кількома чоловіками свого кола, вони влаштовували сніданки, вечірки з танцями й виїзди у відлюдні місця на околицях Гавани. Чи то вони просто кокетували, чи розважались якось інакше — сказати важко, адже останнім часом розвелось чимало подібних гуртків і йди знай, хто там що робить!..
Одного вечора, місяців через три після того, як Тереса ввійшла до цього сумнівного товариства, подруги потрапили в дім багатого холостяка, де на них уже чекав знайомий дипломат і ще кілька приятелів. Зібралися буцімто тільки для того, щоб оглянути нові клітки для пташок, але згодом почали пити шампанське, розмовляти про всяку всячину і, як звичайно, дозволили собі деяку вільність. Дипломат упадав коло Тереси, яку вважав ласим шматочком, і сподівався завоювати її того ж вечора. Щира й недосвідчена дівчина швидко розпалилась. Залицяльник пригортав її, а відтак, сп'янілу від вина й бажання, потягнув у садок, до альтанки. Тереса вже ладна була здатись у цій сласній боротьбі, але вдова вчасно схаменулась і майже силоміць вирвала її з рук спокусника.
Повертаючись додому, сеньйора Ріскосо і Тереса, в яких пашіли щоки і блищали очі, довго мовчали. Нарешті вдова заговорила:
— Стережись, дівчинко! Сьогодні ти була на грані… Якби я вчасно не втрутилася, ти б накоїла дурниць. Не можна більш такого допускати, коли не маєш сили володіти собою.
І знов заходилася повчати Тересу. Мовляв, той дипломат бідак бідаком, а до того ще й має в Сполучених Штатах дружину. Ніяк не годиться серйозно компрометувати себе з таким чоловіком. Розважатись — розважайся, а до всього іншого — зась! Треба матись на бачності…
Серед новачків гуртка вирізнявся один юнак, Рохеліо Діас, якого прийняли до товариства, незважаючи на зелений вік, бо він мав дачу за містом. Йому не минуло й двадцяти років, проте він був уже одружений і мав дочку. Єдиний син старого митного чиновника колоніальної доби, він успадкував від батька велике багатство і тепер блискавично його розтринькував. Та Тересу не так вразили юнакові статки, як його хвацькі вусики й гарне рожевощоке обличчя. Він мав широкі плечі атлета і виразний гордий профіль, що, як відомо, вельми подобається жінкам. А сентиментальна історія одруження, яку він розповів, свідчила про щиру й великодушну вдачу — принаймні так здалося Тересі. І дівчина швидко заприятелювала а молодиком, хоч зовсім його не знала. Після прикрої пригоди з дипломатом вона стала поводитись обережніше, одначе знайомство з Рохеліо непомітно переросло в близьку дружбу. Сеньйора Ріскосо з недовірою спостерігала цю ідилію і докірливо хитала головою.