Леоні зітхнула.
— Чому ж вона тоді написала тобі? — наполегливо спитала вона.
Маргарита знову кинула погляд на лист, наче й досі не вірячи до кінця його змісту.
— Це запрошення для тебе, Леоні. Щоб ти з’їздила туди в гості. Тижні на чотири, не менше.
— Що?! — верескнула Леоні та спробувала вихопити листа з материних пальців. — Коли?
— Люба, будь ласка, заспокойся.
Утім, дочка її не слухала.
— А тітонька Ізольда не дала хоч якогось пояснення, чому вона надіслала таке запрошення саме зараз, га?
Анатоль запалив цигарку.
— Можливо, вона хоче компенсувати той брак родинного спілкування, винуватцем якого був її чоловік?
— Усе може бути, — відповіла Маргарита, — хоча в листі зовсім не йдеться про мотиви запрошення.
Анатоль усміхнувся.
— Такі речі зазвичай не довіряють паперу.
Леоні склала руки на грудях.
— Безглуздо навіть припустити, що я прийму запрошення здійснити візит до тітки, з якою навіть не знайома, та ще й на такий тривалий час — цілий місяць! До того ж, — додала вона войовничим голосом, — ще мені бракувало поховати себе в провінції, де доведеться вислуховувати нудні спогади якоїсь бабці!
— Та ні, Ізольда ще зовсім молода, — сказала Маргарита. — Набагато молодша за Жуля; гадаю, їй зараз і тридцяти немає.
На мить за столом запала тиша.
— Я не збираюся приймати це запрошення, — нарешті озвалася Леоні.
Маргарита зиркнула через стіл на сина.
— А ти що порадиш, Анатолю?
— Нікуди я не поїду, — рішучіше повторила Леоні.
Анатоль осміхнувся.
— Не вередуй, сестричко. Тобі хіба не кортить провести відпочинок у горах? Та це ж те, що треба! Ти ж мені ще того тижня казала, що тобі набридло міське життя й ти хотіла б відпочити на селі!
Леоні ошелешено зиркнула на брата.
— Так, казала, але ж…
— Зміна декорацій допоможе тобі підняти настрій. До того ж погода в Парижі зараз просто нестерпна. То сильний вітер з дощем, то спека, як у Сахарі.
— Та я не заперечую, одначе…
— А ще ти казала мені, що прагнеш пригод, але коли випадає шанс, то відразу ж знічуєшся й не можеш ним скористатися.
— Проте тітонька Ізольда може виявитись особою вкрай нестерпною. Та й чим я займатимусь у селі? Там же зовсім нема чого робити. — Леоні кинула на матір викличний погляд. — Ти ж завжди розповідала про цей маєток лише недоброзичливим тоном, мамо.
— То було давно, доцю, — спокійно відповіла Маргарита. — Можливо, зараз усе змінилося.
Тоді Леоні спробувала відкараскатися від поїздки в інший спосіб.
— Але ж ця подорож забере чимало днів. Як же я поїду так далеко? Без супутника чи супутниці — ніяк!
Маргарита затримала погляд на доньці.
— Еге ж, звісно, ніяк. Утім, сталося так, що вчора ввечері генерал Дюпон запропонував мені поїхати з ним на кілька тижнів до долини річки Марни. Я б не хотіла нехтувати цим запрошенням…. — Раптом вона замовкла й повернулася до сина. — А чи не погодишся ти, Анатолю, супроводжувати Леоні на південь?
— Певен, що зможу виділити кілька днів.
— Але ж, маман… — хотіла була заперечити Леоні.
Брат не дав їй договорити.
— Загалом, я щойно сказав сестрі, що волію на кілька днів поїхати з міста. Отже, маємо нагоду поєднати ці два бажання. І всі будуть задоволені. До того ж, — Анатоль по-змовницьки зиркнув на сестру, — якщо тобі, мала, уже так кортить поїхати з Парижа й побути на самоті в незнайомому оточенні, то я певен, що тітку Ізольду вдасться умовити, щоб вона й мене запросила до себе в гості.
Нарешті Леоні дійшло, куди хилить Анатоль.
— Ага, он як! — сказала вона.
— Так ти зможеш виділити тиждень-другий, Анатолю? — наполягала мати.
— Для моєї сестрички — що завгодно, — відповів він. І посміхнувся, звертаючись до Леоні. — Якщо бажаєш прийняти запрошення, то я — до твоїх послуг.
Леоні відчула поколювання в шиї: то були перші ознаки радісного збудження. Бути в селі й ходити, куди заманеться! Дихати незабрудненим повітрям! Мати змогу читати, що хочеш, коли хочеш, і не боятися при цьому критики й докорів!
А поруч — Анатоль!
Вона зробила паузу, щоб мати не здогадалася, що вони з братом змовилися. Те, що матері байдуже до маєтку Домен де ля Кад, іще не означає, що байдужість не зміниться зацікавленістю. Леоні скоса глянула на красиве й побите обличчя Анатоля. Їй здавалося, що всі його негаразди вже в минулому. Проте вчора ввечері вона переконалася, що помилилась.