— Гаразд, згода, — відповіла Леоні, відчуваючи, як запалали її щоки. — Я згодна, якщо Анатоль супроводжуватиме мене й побуде в маєтку, поки я не звикну. — Вона повернулася до матері. — Мамо, напиши, будь ласка, тітоньці Ізольді, що ми залюбки приймаємо її запрошення.
— Я надішлю їй телеграму, щоб остаточно домовитися про дату вашого приїзду.
Анатоль задоволено вишкірився й підняв філіжанку з кавою.
— За майбутнє! — проголосив він тост.
— За майбутнє, — розсміялася сестра. — І за маєток Домен де ля Кад.
ЧАСТИНА II
ПАРИЖ
Жовтень 2007 року
РОЗДІЛ 9
Париж, 26 жовтня 2007 року, п'ятниця
Мередіт Мартін дивилася на своє відображення у вікні, а потяг мчав її до кінцевої станції «Євростар» у Парижі. Чорне волосся, бліде обличчя. Без рум’янцю її зовнішність дещо втрачала свою привабливість.
Вона поглянула на годинник.
Чверть на десяту. Слава Богу, чекати лишилося недовго.
У сутінках повз неї дедалі частіше пролітали сірі стіни будинків і невеличкі містечка. Пасажирів у вагоні було небагато. Двійко французьких ділових жінок у напрасованих сорочках і строгих брючних костюмах. Двоє поснулих студентів із рюкзаками. Тихе клацання комп’ютерної клавіатури, приглушені розмови по мобільних телефонах, шерхіт вечірніх газет — французьких, англійських, американських. Потойбіч проходу — четверо юристів у строкатих сорочках і бавовняних штанях із гострими, як лезо, складками. Вони явно їхали додому на вихідні й емоційно обговорювали якусь судову справу, пов’язану з шахрайством. Їхній столик був заставлений скляними пляшками та пластиковими стаканчиками. Пиво, вино, бурбон.
Очі Мередіт мимоволі знову зупинилися на лискучій рекламній брошурі готелю, що лежала на столику, хоча вона вже кілька разів перечитала її від першої до останньої сторінки.
ГОТЕЛЬ «ДОМЕН ДЕ ЛЯ КАД»
РЕН-ЛЕ-БЕН
III 90
Розташований у густому парковому лісі над мальовничим містом Рен-ле-Бен, що в прекрасному Лангедоку, готель «Домен де ля Кад» є втіленням величності й елегантності дев’ятнадцятого сторіччя, але має всі зручності й умови для відпочинку, на які розраховує вибагливий відвідувач століття двадцять першого. Готель збудовано на місці колишнього старовинного маєтку, частково зруйнованого пожежею 1897 року. З 1950 року тут улаштували готель, котрий знову відкрився для відвідувачів 2004 року після капітального ремонту. Наш готель уважається зараз одним із найкращих на південному заході Франції.
Про розцінки та послуги читайте в подробицях на звороті.
Реклама дублювалася також французькою.
І виглядала дуже спокусливо. От у понеділок вона туди й поїде. Улаштує собі невеличке свято — два-три дні п’ятизіркової розкоші після всіх цих рейсів економ-класом та ночівель у дешевих мотелях. Мередіт засунула брошуру в прозору теку, де вже лежала квитанція за бронювання, і вкинула її у свою сумочку.
Здійнявши свої красиві довгі руки, жінка відкотила комірець. Давно вже вона не почувалася такою втомленою.
Опівдні Мередіт виписалася з готелю в Лондоні, пообідала в кафе біля концертної зали «Віґмор-Голл» і пішла туди на денний концерт, який виявився відверто занудливим. Потім на станції «Ватерлоо» нашвидку з’їла бутерброд і сіла в потяг — зморена й роздратована.
Відправлення поїзда відкладалося. Коли ж він нарешті рушив із чималим запізненням, то першу частину подорожі Мередіт заціпеніло витріщалася на зелені сільські краєвиди Англії, що проносилися за вікном, замість того щоб набирати на комп’ютері свої нотатки. Потім потяг пірнув під Ла-Манш, і його проковтнув бетонний тунель. Атмосфера у вагоні стала гнітючою, але був один плюс — припинилася балаканина по мобільних телефонах. За тридцять хвилин вони вискочили на протилежному боці протоки й помчали пласкими коричнюватими рівнинами північної Франції.
Ферми, схожі на дачі, невеличкі містечка й безкінечні сільські дороги, які, здавалося, вели в нікуди. Кілька великих міст, зарослі травою старі терикони. Потім — аеропорт імені Шарля де Голля й передмістя, la banlieue, одноманітні й гнітючо-мовчазні комунальні багатоповерхівки на околицях французької столиці.