В університеті Мередіт навчалася добре й закінчила його на відмінно. Вряди-годи вона грала на фортепіано під час канікул і давала уроки дітям і друзям Білла та Мері, але цим усе й обмежувалося. Скрипка лишалась у комірчині.
І ніколи відтоді вона не думала, що обрала не той шлях у житті.
Одначе впродовж останніх двох років, з’ясувавши деякі смутні подробиці про походження своєї родини, вона почала сумніватись у правильності власного рішення. І тепер, коли двадцятивосьмирічна Мередіт сиділа в глядацькій залі паризького оперного театру, жаль за тим, що не відбулося, міцною рукою схопив її за горло.
Музика урвалася.
В оркестровій ямі хтось розсміявся.
Сьогодення вихором повернулося до її свідомості. Мередіт підвелася, зітхнула, змахнула з чола пасмо волосся, повернулась і тихо вийшла. Вона заглянула до опери, щоб знайти там дух Дебюссі. Та знайшла лише власних привидів.
А надворі вже припікало сонце.
Намагаючись скинути з себе меланхолійний настрій, Мередіт обійшла будівлю театру й рушила вулицею Скріб із наміром скоротити шлях до бульвару Ґюсмана, щоб звідти дістатися паризької консерваторії у восьмому окрузі.
На тротуарі було людно. Здавалось, усі парижани висипали на вулиці, щоб поніжитися в золотих променях бабиного літа, і Мередіт часто доводилося пробиратися крізь натовпи перехожих. Повсюдно панувала святкова атмосфера. Ось на розі співає вуличний музикант; студенти роздають листівки-оголошення про недорогі обіди та розпродаж дизайнерського одягу; жонглер підкидає високо вгору діаболо[6] на дротині, натягнутій між двома палицями, і ловить його з невимушеною легкістю; он якийсь молодик продає з валізки годинники та намиста…
Раптом задзвонив її стільниковий телефон. Мередіт зупинилась і попорпалася в сумочці. Від несподіванки жінка, що котила позаду візок, наштовхнулася на неї та перепросила:
— Excusez-moi, Madame.
Мередіт махнула рукою, сама вибачаючись.
— Та ні, усе гаразд, я сама винна — замислилась.
Поки вона шукала телефон, він замовк. Відступивши вбік, Мередіт стала переглядати список пропущених дзвінків. То був французький номер, який їй десь уже траплявся. Вона вже хотіла була натиснути кнопку «передзвонити», як хтось тицьнув їй у руку рекламну брошурку.
— Це ваше зображення, еге ж?
Мередіт здивовано сіпнула головою та підвела очі.
— Що ви сказали? Даруйте, я не почула.
Поруч стояла приваблива дівчина й дивилась на неї. На дівчині була жилетка й камуфляжні брюки, її біляве волосся було заплетене в косу, а голову прикрашала бандана. Своїм виглядом вона нагадувала одного з нью-ейджівських мандрівників та хіпі, яких було так багато на вулицях Парижа.
Дівчина посміхнулась.
— Я сказала, що пані схожа на вас, — відповіла вона, цього разу англійською. І постукала пальцем по брошурці, що її Мередіт тримала в руці. — Ось погляньте на цю картинку.
Мередіт глипнула на брошуру. То була реклама ворожіння на картах Таро, по руці та пророкування майбутнього. Майже всю першу сторінку займало зображення жінки з короною на голові. У правиці вона тримала меч, а в лівій руці — ваги. По краю її довгої сукні розташувалась низка музичних нот.
— А може, це ви? Дуже схоже, — додала дівчина.
Угорі нечіткого зображення Мередіт розібрала номер «одинадцять» римськими цифрами. А внизу напис — «Справедливість». Вона придивилась уважніше. І справді, жінка на картинці чимось скидалася на неї.
— Не бачу подібності, — відповіла Мередіт і відразу ж почервоніла від усвідомлення того, що сказала неправду. — Утім, я завтра їду з Парижа, тому…
— Однаково лишіть це собі, — сказала дівчина з наполегливістю в голосі. — Ми працюємо сім днів на тиждень і розташовуємось якраз за рогом, зовсім недалеко. П’ять хвилин пішки.
— Дякую, але це не те, чим я могла б зацікавитись, — відповіла Мередіт.
— Моя матінка — дуже гарна ворожка.
— Матінка?
— Вона ворожить на картах Таро, — посміхнулася дівчина. — Тлумачить їх. Приходьте, добре?
Мередіт була розкрила рота, щоб відповісти, та відразу ж його закрила. Який сенс сперечатись і щось доводити? Легше просто взяти брошурку, а потім викинути її в сміттєвий кошик. І, натужно всміхнувшись, вона поклала рекламку у внутрішню кишеню своєї джинсової куртки.