Це просто дослідження, і тільки.
На якусь мить усе повисло на волосинці. Здавалося, навіть будинок затамував подих. І став чекати. Тримаючи брошурку в руці, наче талісман, Мередіт увійшла всередину. Потім нерішуче ступила на першу сходинку й пішла нагору.
А за сотні миль на півдні, у буковому лісі над Рен-ле-Беном, раптовий подув вітру ворухнув мідно-жовте листя на гілках старезних дерев. Почувся подих когось давно померлого, наче чиїсь пальці легенько торкнулися клавіш.
Нарешті!
І з кожною пройденою сходинкою в лісі відбувалась якась химерна гра світла.
РОЗДІЛ 13
Домен де ля Кад
«Так, отче, і дякую вам за вашу добрість. На все добре».
Іще мить потримавши телефон біля вуха, Джуліан Лоуренс потім опустив руку й натиснув на кнопку. Підтягнутий і засмаглий, він виглядав молодшим за свої п’ятдесят із гаком. Витягши з кишені пачку цигарок, він клацнув запальничкою «Зіппо» й закурив «Голуаз». Застигле повітря наповнилось ароматним димом.
Приготування до вечірньої служби були завершені. Тепер, за умови належної поведінки його племінника Хола, усе мало пройти як слід. Він співчував хлопцеві, але йому не подобалося, що той розпитував мешканців містечка про нещасний випадок із його батьком. Каламутив воду. Навіть приходив до слідчого й вимагав у нього довідки з офіційно зазначеною причиною смерті. Оскільки поліціянт із комісаріату Куїзи, який займався розслідуванням цього нещасного випадку, був приятелем Джуліана, а єдиним свідком виступала місцева п’яничка, то справу потихеньку спустили на гальмах. Настирливу допитливість Хола пояснили цілком зрозумілою емоційною реакцією пригніченого горем сина, але по суті так нічого й не пояснили.
Та все одно Джуліан волів спекатися хлопця. Дізнаватися тут було ні про що, але Хол однаково копав. Тому рано чи пізно поповзуть чутки, особливо в такому маленькому містечку, як Рен-ле-Бен. Люди скажуть, що диму без вогню не буває. Джуліан розраховував на те, що після похорону Хол залишить Домен де ля Кад і повернеться до Англії.
Чотири роки тому Джуліан та його брат Сеймур, батько Хола, придбали цей готель на паях. Сеймур був на десять років старший. Пропрацювавши до виходу на пенсію у фінансовій установі в лондонському Сіті, він зациклився на прогнозних прибутках готелю та бізнес-планах, спрямованих на розширення нового бізнесу. Проте Джуліана цікавило зовсім інше.
Коли він уперше побував у цьому регіоні 1997 року, його дуже заінтригували чутки стосовно Рен-ле-Бена взагалі та Домен де ля Кад зокрема. Уся ця місцевість була буквально пронизана таємницями й легендами: натяки на захований скарб, криваві змови, небувальщини про якісь таємні товариства… Усе, що завгодно, — від тамплієрів і альбігойців аж до римлян, вестготів та кельтів. Однак найсильніше уявою Джуліана заволоділа одна сучасніша історія. Збереглися письмові відомості кінця дев’ятнадцятого сторіччя про якусь сплюндровану гробницю поблизу Рен-ле-Бена, про колоду карт Таро, яка начебто була нічим іншим, як схемою знаходження скарбу, а також про пожежу, що частково зруйнувала маєток Домен де ля Кад.
Місцевість довкола Куїзи та Рен-ле-Шато в п’ятому сторіччі нашої ери була центром Вестготської імперії. Про це знали всі. Історики й археологи вже давно висловлювали припущення, що казкові скарби, які вестготи награбували під час спустошення Риму, опинилися на південному заході Франції. І на цьому відомості уривалися. Одначе що більше дізнавався Джуліан, то дужче він переконувався: левову частку вестготських скарбів так і не було знайдено. І карти Таро — оригінал, а не копія — є ключем до їх знаходження.
Ця думка захопила уяву Джуліана як нав’язлива ідея. Він роздобув ліцензію на розкопки та вгатив у пошуки купу грошей. Однак їх результати були досить скромними — лише вестготські погребальні предмети: мечі, пряжки, чаші, тобто нічого особливого. Коли ж термін його ліцензії добіг кінця, він продовжив розкопки нелегально. Він став одержимим, як гравець у карти, і був переконаний, що успіх — то лише справа часу.
Коли чотири роки тому готель виставили на продаж, Джуліан переконав Сеймура купити його. Хоч як не дивно, але, попри велику різницю у віці братів, це придбання виявилося дуже вигідним. Їхнє бізнесове партнерство дало гарні наслідки, і все йшло добре аж до кількох останніх місяців, коли Сеймур став приділяти набагато більше уваги повсякденним справам. І захотів познайомитися з бухгалтерськими записами.